2009.10.19 / ДЕРЖАВНІ БУДІВЕЛЬНІ НОРМИ УКРАЇНИ: Реконструкція, ремонт, реставрація об'єктів невиробничої сфери. Частина 2

6.7 Реставрація та ремонт конструкцій дахів і покрівель

 

6.7.1 Загальні підходи до реставрації та ремонту конструкцій дахів і покрівель

 

6.7.1.1 При реставрації покрівлі необхідно дотримуватись вимог цих Норм до рес­таврації дерев'яних виробів та конструкцій, металевих виробів та конструкцій, а також враховувати існуючі нормативні документи на облаштування нових покрівель (ДБН В.2.6-14-97) в тій частині, яка не суперечить даним Нормам.

 

6.7.1.2 Реставрація покрівлі є особливо важливим аспектом у збереженні пам'ятки -від якості робіт при її виконанні залежить загальний стан пам'ятки.

 

6.7.1.3 У проекті реставрації і технологічній схемі виконання робіт на пам'ятці ремонтно-реставраційні роботи на покрівлі повинні передбачатись одними з перших.

 

6.7.1.4 Покрівля та її функціональні і декоративні елементи є важливими у ви­значенні загального історичного характеру будівлі. Сюди включаються форми покрівлі:

куполи, заломи, димарі, водостоки; покрівельний матеріал: дерево, черепиця, метал, а також їх розміри, колір, дизайн.

 

6.7.1.5 При обстеженні покрівлі необхідно особливу увагу приділяти її характерним елементам та конструкціям.

 

6.7.1.6 У звітах про обстеження обов'язково повинні бути відмічені місця пошкод­жень конструкцій даху та покрівлі, їх тип і характер, покрівельний історичний матеріал, характер конструкцій, місця найбільших навантажень, загальний стан покрівлі.

 

6.7.1.7 Необхідно реставрувати дах шляхом максимально можливого збереження автентичного (історичного) покрівельного матеріалу, його форм, функціональних та декоративних елементів, що є важливим у визначенні історичного характеру будівлі.

 

6.7.1.8 Не дозволяється радикально змінювати покрівлю пам'ятки.

 

6.7.1.9 Не дозволяється знімати основні частини даху або покрівельного матеріалу, який може бути відреставрований або відремонтований, або реконструювати дах новими матеріалами для того, щоб створити "кращий вигляд".

 

6.7.1.10 Дозволяється вносити певні зміни і доповнення, пов'язані з новим вико­ристанням споруди так, щоб вони не змінювали історичного характеру будівлі і не завдавали шкоди характерним деталям пам'ятки. Прийняті рішення повинні бути узгоджені та затверджені в установленому порядку.

 

6.7.1.11 Механічне та службове устаткування,, якщо це необхідно і передбачено проектом, встановлюється таким чином, щоб воно було непомітним і не впливало на історичний вид даху.

 

6.7.1.12 Не рекомендується фарбувати або наносити інші декоративні покриття на покрівельний матеріал, який історично був нефарбований.

 

6.7.1.13 При розробці проектної документації необхідно:

- зробити аналізи металу покрівлі та її елементів;

- проаналізувати стан збереженості покрівлі та дерев'яних конструкцій;

- визначити види з'єднань елементів покрівлі та метод кріплення їх до конструкцій даху;

- визначити можливі навантаження на елементи покрівлі і конструкції даху та необхідні заходи для їх укріплення;

- визначити конструкції, які слід обробляти засобами вогнезахисту;

- визначити (встановити) причини пошкоджень і руйнувань елементів покрівлі.

 

6.7.1.14 Проект реставрації покрівлі повинен враховувати історичний матеріал і стан його збереження.

 

6.7.1.15 Проект реставрації повинен передбачати можливі шляхи збереження історичної субстанції і автентичних матеріалів, необхідні укріплення конструкцій, консервацію автентичних елементів, першочергові завдання і порядок виконання робіт.

 

6.7.1.16 Заміна історичних (автентичних) елементів допускається тоді, коли їх реставрація неможлива або не забезпечує виконання ними необхідних функцій. При цьому заміна має здійснюватися адекватним та сумісним з автентичним матеріалом.

 

6.7.1.17 Коли історичні деталі покрівлі втрачені, рекомендується виконати точну копію (реконструкцію) з використанням історичної, художньої та автентичної документації. Якщо це неможливо, то новий дизайн повинен бути сумісний за розміром, масштабом, матеріалом і кольором з історичним характером пам'ятки.

 

6.7.1.18 Проект реставрації повинен включати:

- всі необхідні обмірні креслення і перерізи;

- креслення покрівлі в зібраному вигляді з існуючими деталями та вузлами;

- креслення для складання вузлів;

- технічні умови, необхідні та особливі вимоги, яких необхідно дотримуватись у процесі реставрації;

- специфікації на вироби та матеріали;

- технологічну документацію та технологічну карту.

 

6.7.1.19 У проектно-технологічній документації вказуються:

- форма та розміри елементів;

- характер забруднення історичного матеріалу;

- характер забруднення та агресивності навколишнього середовища;

- методи очистки і боротьби з корозією;

- методи консервації та реставрації;

- методи розбирання та складання елементів;

- методи з'єднань та кріплень;

- матеріал для реставрації та вимоги до нього.

 

6.7.1.20 Кожен із покрівельних матеріалів потребує визначеної технології виконання робіт, методів конструювання, консервації та захисту.

 

6.7.1.21 При реставрації покрівлі спочатку ремонтують несучі конструкції, а потім переходять до покрівельних робіт та ремонту систем водовідведення з покрівлі.

 

6.7.1.22 Покрівля не повинна пропускати дощові та талі води. Герметичність покрівлі забезпечується надійністю конструкції, щільними з'єднаннями елементів покрівлі, правильною організацією водовідведення з покрівлі.

 

6.7.1.23 Допускається ущільнення швів спеціальними замазками та герметиками, а для особливо відповідальних ділянок покрівлі таке ущільнення обов'язкове.

 

6.7.1.24 При ремонті покрівлі необхідно ретельно ощищати водостоки та водостічні труби і забезпечити надійне водовідведення з даху.

 

6.7.1.25 Покрівельний матеріал повинен надійно кріпитися на міцну і здорову основу так, щоб він протистояв сильному вітру і проникненню вологи.

 

6.7.1.26 Роботи з ремонту, реставрації і відновлення конструкцій дахів і покрівель пам'яток потрібно виконувати тільки за наявності на об'єкті затвердженого в установленому порядку проекту реставрації покрівлі і технологічних схем.

 

6.7.1.27 У проекті реставрації покрівель потрібно обґрунтовувати вибір матеріалу для конструкції даху і покриття, визначити оптимальні методи виконання покрівельних робіт на пам'ятці із збереженням або відновленням історичних форм покрівель і використанням історичних або адекватних матеріалів.

 

6.7.1.28 При виконанні реставрації покрівлі на пам'ятках рекомендується використовувати такі види покрівельних матеріалів: листи з оцинкованої сталі, лудженого заліза, лудженої міді, покрівельної міді, листового цинку і свинцю, черепиці (плоска, пазова стрічкова, штампована, жолобчаста, гребенева S-подібна, карпівка, бобровий хвіст тощо), дерев'яні (драниця, гонт, тес, лемех, тріска).

При цьому потрібно дотримуватися таких вимог:

- несучі конструкції мають бути виконані відповідно до проекту;

- при використанні старих несучих конструкцій спочатку потрібно їх повністю відремонтувати, а потім переходити до виконання покрівельних робіт;

- сталеві несучі конструкції перед улаштуванням покрівлі необхідно ретельно очис­тити від пилу, бруду, іржі й інших забруднень та виконати їх антикорозійний захист.

Фарбувати несучі конструкції покрівлі потрібно при температурно-вологісному режимі дахових приміщень, вказаних у технологічній карті на виконання робіт.

 

6.7.1.29 При використанні мідного або цинкового покриття для обробки дерев'яних конструкцій антисептиками не можна використовувати біоциди, що містять амонійні солі (сульфат амонію, диамонійфосфат, фтористий амоній).

 

6.7.1.30 Прилягання елементів металевої покрівлі до мурувань (стіни або елемента даху) має бути герметичним (із застосуванням "видри", заштрабуванням тощо) із відворотом металу на висоту більше 8 см.

 

6.7.1.31 При проведенні реставраційних робіт потрібно забезпечити провітрювання горища, а за необхідності - влаштовувати спеціальні продухи.

 

6.7.1.32 Не дозволяється використовувати для кріплення цвяхи або скоби, виго­товлені з нестійкого до корозії металу або з металу, який дає гальванічну пару з елементами покрівлі.

 

6.7.1.33 Настил схилів даху під покрівлю потрібно робити з дощок і лат. Гребінь утворювати з двох суцільних дощок, прибитих до країв з обох боків схилу даху.

 

6.7.1.34 Покрівлі з м'яких металів (мідь, цинк, свинець) потрібно влаштовувати по суцільному настилу.

 

6.7.1.35 Не допускається застосування цинку з холодною текучістю (наприклад, марки "Т").

 

6.7.2 Влаштування покрівель /з листової сталі

 

6.7.2.1 Структуру технологічних операцій із улаштування покрівель із листової сталі складають: підготовчі роботи, улаштування звисів покрівлі, риштаків, воронок, комірів, покриттів слухових вікон, рядового покриття, навішування водостічних труб і суцільне фарбування поверхні.

 

6.7.2.2 Підготовчі операції включають огляд покрівельних листів, виправлення опуклості, розкроювання та розрізування їх за розмірами.

 

6.7.2.3 Всі елементи покрівлі з листової сталі - карнизні звиси, риштаки, розжолобки, фартухи - потрібно влаштовувати на дерев'яному настилі з дощок і лат. При відстані між кроквами 1,2...2 м настил потрібно робити з дощок перерізом 50 мм х 200 мм і брусків перерізом 50 мм х 50 мм. Лати і дошки потрібно розміщувати на відстані 200 мм одна від одної.

 

6.7.2.4 По суцільному настилу на карнизі потрібно набивати костилі і гаки для закріплення настінних риштаків, щоб вони опиралися на суцільну частину дерев'яного настилу.

 

6.7.2.5 Настил під покрівлю з листової сталі повинен бути рівним, без виступів і заглиблень, ребра і гребінь - прямолінійними, лицьові дошки карнизного звису -прямими і мати нахил з карнизу на однакову відстань по всій довжині.

 

6.7.2.6 На даху заготовлені картини від першої до п'ятої потрібно з'єднати спочатку для однієї половини звису між воронками, потім - для другої. Картини уздовж верхнього поздовжнього ребра (пруга) закріплюють цвяхами - по три на кожен лист.

 

6.7.2.7 Листи карнизних звисів кріпляться металевими костилями, а риштаки -гаками, які цвяхами прибиваються до настилу.

 

6.7.2.8 На карнизних звисах у конструкції при реставрації покрівлі потрібно передбачати систему водовідведення. Воду, що стікає по схилу покрівлі, потрібно від­водити у воронки водостічних труб, які слід розташовувати біля карнизних звисів на відстані 12...20 м одна від одної. Закріплюють покрівлю з листової сталі до настилу з допомогою клямр.

 

6.7.2.9 Слідом за укладанням покриття на одному схилі в такому ж порядку його потрібно влаштовувати на суміжному схилі.

 

6.7.2.10 При виготовленні картин потрібно враховувати напрямок стікання води. Лотки зливні для водоприймальних воронок, що влаштовуються в кутах даху будинку, потрібно виготовляти на місці за натуральними розмірами. При цьому необхідно враховувати ширину картин настінних риштаків, їх розміщення відносно карнизів і висоту бортів.

 

6.7.2.11 Схили даху (спочатку протилежні фасадним, потім фасадні) покривають листовою сталлю після влаштування карнизних звисів і настінних риштаків.

 

6.7.2.12 Сталеві листи потрібно з'єднувати між собою фальцами, які за формою діляться на стоячі і лежачі, а за щільністю - на одинарні і подвійні. Картини (листи покрівельної сталі, ребра яких підготовлені для фальцевого з'єднання), розташовані вздовж стоку води, з'єднують лежачими фальцами, крім ребер, схилів і гребенів, де картини потрібно з'єднувати стоячими фальцами.

 

6.7.2.13 При схилі даху менше 30° лежачий фальц потрібно робити подвійним і промащувати суриковою замазкою. Величину відгину картин для влаштування лежачих фальців потрібно приймати 15 мм; стоячих - 20 мм для однієї і 35 мм для другої, суміжної з ним картини.

 

6.7.2.14 Суміжні рядові смуги на схилі даху потрібно розташовувати так, щоб змі­щення лежачих фальців у картинах у межах одного схилу покрівлі було не менше 50 мм.

 

6.7.2.15 Навішування нових водостічних труб, заготовлених у майстернях у вигляді окремих ланок, з'єднувальних колін і воронок, потрібно робити за два прийоми: спочатку встановлюють хомути, потім навіщують елементи водостічних труб. Гнізда у кам'яних стінах для пробок під хомути потрібно пробивати шлямбуром або електроперфоратором. Монтаж водостічних труб ведеться знизу до верху. Маса труби повинна рівно­мірно розподілятися на всі штирі, що повністю виключає її поздовжнє осідання. При цьому затяжка хомутів повинна щільно утримувати з'єднані ланки, щоб вони не змикались.

Допускається електропідігрів жолобів, розжолобків та ринв.

 

6.7.3 Реставрація та відновлення покрівель із черепиці

 

6.7.3.1 При реставрації покрівлі з черепиці її потрібно:

- спочатку ретельно розчистити;

- виявити місця пошкоджень черепиці;

- історичний матеріал відреставрувати, а за неможливості - замінити адекватним.

 

6.7.3.2 Рекомендується проведення біоцидного, а потім і гідрофобного захисту черепиці. Якщо черепиця розчищалась, то такий захист обов'язковий.

 

6.7.3.3 При значних пошкодженнях несучих конструкцій даху перед їх ремонтом черепицю слід зняти і після ремонтно-реставраційних робіт встановити в проектне місце.

 

6.7.3.4 При пошкодженні черепиці на великих ділянках покрівлі її потрібно перекласти, використовуючи вцілілу історичну черепицю та реставруючи пошкоджену.

 

6.7.3.5 Якщо покриття з черепиці втрачено цілковито або більшою частиною, потрібно використовувати адекватну заміну з сучасної черепиці, яка відповідає за характером форм і кольору історичній.

 

6.7.3.6 Покрівлі з черепиці при реставрації або відновленні потрібно влаштовувати на дерев'яній основі - настилі з дощок і лат, які розміщуються паралельно карнизу споруди. Крок настилу залежить від покривної довжини виробу. Лати і дошки потрібно розкладати на кроквах з таким розрахунком, щоб черепиця укладалась на схилі даху як у поздовжньому, так і у поперечному напрямах цілим числом рядів. Класти поштучно черепицю в проектне положення рекомендується за допомогою рівняльного бруска-шаблону.

 

6.7.3.7 Лати відновлюваного настилу повинні мати переріз 50 мм х 50 мм, 50 мм х 60 мм і 60 мм х 60 мм і застосовуватись залежно від маси і шаруватості покрівельного матеріалу. Більш важкі вироби слід класти на лати більшого перерізу.

 

6.7.3.8 Лати необхідно розкладати і закріплювати до кроков у напрямі від гребеня до карниза. По карнизу потрібно класти дошки шириною 140...150 мм, які повинні мати по карнизному краю (вінцю) закріплену вирівнювальну рейку. Поверхня настилу повинна бути рівною. Основу розжолобка потрібно робити з дощок суцільною.

 

6.7.3.9 При реставрації або відновленні плоску стрічкову черепицю укладають двома способами: двошаровим або лускоподібним.

 

6.7.3.10 Укладати черепицю потрібно в напрямі знизу доверху - від карниза до гребеня, причому верхній ряд повинен перекривати нижній.

 

6.7.3.11 Всю черепицю, яку розміщують уздовж карнизних і фронтонних схилів, потрібно закріплювати незалежно від нахилу даху. В інших рядах на схилах даху потрібно закріплювати кожну другу або кожну третю черепицю.

 

6.7.3.12 Примикання покрівлі до поперечної стіни потрібно закривати фартухом із стійкого металу або згідно з проектним рішенням.

 

6.7.3.13 При реставрації покрівель, виконаних із пазової стрічкової черепиці, остан­ню слід укладати тільки в один шар. На відміну від плоскої черепиці пазова має поздовжній закрій, що дозволяє утворювати щільне з'єднання суміжних черепиць між собою в рядах.

 

6.7.3.14 Пазовою стрічковою черепицею покриваються дахи пам'ятки, що мають прості одно- і двосхилові форми. Відновлення покрівлі на них слід починати, покриваючи дах від фронтону. Черепицю укладають одночасно у трьох-чотирьох рядах, При цьому кожну черепицю потрібно зачепити шипом за тильну сторону настилу.

 

6.7.3.15 При відновленні черепичного покриття в карнизному, гребеневому і фронтонному рядах черепицю потрібно закріплювати до настилу дротом. На схилах, що мають ухил більше 50 %, рядову черепицю потрібно прив'язувати дротом у всіх непарних рядах. Всю черепицю, яка підлягає закріпленню, потрібно укладати в ряди з попередньо закріпленими за вушка кусками дроту довжиною 200 мм. Вільні кінці дроту потрібне натягувати і закручувати за цвяхи, які забиваються до настилу на 3/4 їх довжини.

 

6.7.3.16 Після завершення робіт із реставрації покрівлі та покриття даху черепицею через 3-4 місяці всі поперечні шви з боку горища потрібно заліпити вапняним розчином складу 1:3 з домішкою волокнистих матеріалів (очіс, пакля, січка тощо).

 

6.7.3.17 При реставрації! влаштуванні жолобчастої черепиці її потрібно укладати на покрівлях, що мають ухил 20...30 %. При ухилі менше 20 % не забезпечується необхідна водонепроникність покрівлі, а при ухилі більше 33 % черепиця може сповзати вниз;

оскільки вона утримується на схилі лише за рахунок тертя. Жолобчасту черепицю потрібно влаштовувати по суцільній дощаній основі на вапняному розчині з домішкою очосу або на глині, змішаній з рубаною соломою (січкою); товщина шару розчина повинна бути 10...12 мм.

 

6.7.4 Влаштування покрівель з кольорових металів

 

6.7.4.1 Технологічні прийоми виконання робіт з реставрації і відновлення покрівлі з листової міді та інших кольорових металів в основному такі самі, як і покрівель з листової сталі. Для більшої міцності основи під покрівлю з листової міді настил з дощок і лат потрібно робити суцільним. При цьому слід використовувати дошки товщиною 3,5...5 см.

 

6.7.4.2 Окремі листи з'єднують фальцами висотою від 13 мм до 18 мм. Для утворення стоячих фальців потрібно відмірювати і залишати від кожного листа необхідну за розміром частину- з одного боку 51 мм, з другого -38 мм; належачі фальці - до 38 мм.

 

6.7.4.3 При відновленні покрівлі з міді клямри шириною 2,5...5 см і довжиною 7...9 см для прикріплення картин також потрібно нарізувати тільки з листової міді. Клямри прибивають до настилу мідними цвяхами з широкими головками. Клямри потрібно ставити на кутах листа і в проміжках на відстані 0,75 м один від одного.

 

6.7.4.4 На відновленій покрівлі з листової міді усі деталі типу карнизних випусків, цокольних покриттів та інші необхідно прооліфити або заґрунтовувати з внутрішнього боку для запобігання корозії міді і утворенню зелених затікань на стінах.

 

6.7.5 Відновлення покрівель маківок, бань, шпилів та інших завершень споруд

 

6.7.5.1 За вибраними способами реставрації-покриття металом маківок- покрівля їх може бути відновлена гладенькою, лемеховою, "у косий кошичок" або з декором, утвореним складнопрофільними елементами, які в процесі улаштування покрівлі виготовляють за спеціальними шаблонами.

 

6.7.5.2 Покрівлю маківок, бань так само, як і рядову покрівлю дозволяється відновлювати з листової покрівельної сталі, міді, рідше - з цинку та свинцю.

Відновлення покриття з листової сталі можна виконувати по суцільному настилу і по звичайному, підготовленому, як для влаштування рядового покриття.

 

6.7.5.3 Листові елементи покриття маківок (лемех, шашка тощо) закріплюють до настилу клямрами, а між собою по боках з'єднують у фальці, в рейку або внаклеп.

При фальцевому з'єднанні потрібно використовувати одинарні лежачі фальці, ущільнені герметиками.

 

6.7.5.4 Виконання з'єднання листів при покритті маківок способом у рейку дозволяє одержати найбільш герметичне покриття, однак воно є найбільш трудомістким.

При з'єднанні внаклеп мідні листи накладають один на другий напустком і заклепують по краях.

 

6.7.5.5 Для закріплення елементів покриття до настилу потрібно застосовувати цвяхи з того ж металу, який застосовано для покрівлі, або з металу, що має близькі характеристики за електродним потенціалом.

 

6.7.5.6 При реставрації та відновленні покрівлі маківок, бань, шпилів та інших завершень окремі елементи потрібно складати на землі, а потім кріпити до конструкції покрівлі. Особливо це потрібно при відновленні складних покрівель з великою кількістю декоративних елементів.

 

6.7.5.7 Декоративні елементи потрібно прикріплювати до суцільного настилу і з'єднувати між собою або кріпити до гладкого покриття купола заклепками.

 

6.7.5.8 На звужених ділянках конструктивних елементів споруди під банями для їх покрівлі і для фартухів потрібно використовувати той самий покрівельний матеріал, що і для покриття маківок. Елементи покриття цих ділянок між собою потрібно з'єднувати у фальц або в рейку.

 

6.7.5.9 Архітектурні підзори при їх відновленні дозволяється закріплювати різними способами, причому потрібно використовувати у кожному випадку найбільш ефек­тивний з них: клепання, влаштування кронштейнів тощо.

 

6.7.5.10 Елементи покриття підхрестової кулі в основному рекомендується закріп­лювати в рейку, в окремих випадках - заклепками. Для уникнення утворення конденсату всередині підхрестової кулі потрібно робити продухи.

 

6.7.6 Відновлений покрівель з матеріалів, виготовлених із деревини

 

6.7.6.1 При реставрації покрівель із матеріалів, виготовлених із деревини (ґонт, дранка, тес) карниз покрівлі і пригребеневу частину покриття рекомендується від­новлювати (викладати) з укорочених елементів, а решту покрівлі - з повномірних. При цьому покрівлю потрібно викладати у три або чотири шари.

 

6.7.6.2 Кріплення ґонту (ґонтин) можливе за допомогою кілків або цвяхів. При ремонтно-реставраційних роботах характер історичних кріплень слід зберігати.

 

6.7.6.3 Покрівлю з дранки (драниці) потрібно відновлювати у два-три шари. Перший укорочений ряд дранки потрібно настилати ворсистою стороною всередину, всі інші -укорочені і повномірні - ворсистою стороною назовні з обов'язковим направленням ворсу за напрямом стікання води. Кожну пару суміжних дранок у ряду потрібно укладати з закроєм, тобто одну дранку перекривати другою на 1/4 або на 1/3 її ширини.

 

6.7.6.4 При відновленні покрівлі з дранки потрібно перекривати нижні ряди верхніми, при тришаровому покритті нижній ряд слід перекривати на 2/3. Дранка прибивається до настилу ґонтовими цвяхами 1,5х70 мм. Кожен ряд покриття потрібно підрівнювати рейкою, в яку упираються нижні торці дранки.

 

6.7.6.5 Кінець покрівлі потрібно робити з двох дощок, які прибиваються поверх дранкового покриття.

 

6.7.6.6 Покрівлю з ґонту при її відновленні слід улаштовувати у два або три шари. У двошаровому покритті нижні шари ґонту потрібно перекривати верхніми на половину довжини ґонтини (клепки). При тришаровому покритті нижні ряди потрібно перекривати верхніми на 2/3 довжини ґонтини.

При кріпленні цвяхами кожну ґонтину потрібно закріплювати одним цвяхом, при цьому його головка повинна перекриватися ґонтиною верхнього ряду і бути перев'я­заною м'яким дротом.

 

6.7.6.7 При відновленні покрівлі з ґонту його укладання потрібно починати від карнизної дошки спочатку укороченими, а далі повномірними рядами. При покритті кожну ґонтину потрібно завести гострим ребром у шпунтову канавку суміжної і прибити цвяхом. Покриття у верхній частині даху - на гребені - потрібно закінчувати рядом укорочених ґонтин. При укладанні ґонтин слід пам'ятати, що їх вузька сторона повинна бути завжди направлена в одну сторону. Поздовжні стики у суміжних рядах потрібно зміщувати на половину ширини ґонтини. Кінець покрівлі на гребені покривають двома дошками.

 

6.7.6.8 При відновленні покрівлі тес може укладатися вздовж схилу і поперек, тобто паралельно карнизу. Характер укладання передбачається проектом

 

6.7.6.9 Роботи з відновлення покрівлі з тесу потрібно починати по настилу лат перерізом 6 см х 6 см або лат діаметром 7 см, обтесаних з двох боків. Лати потрібно класти на відстані одна від одної через 60...70 см і прибивати до кроков. Ухил для покрівель з тесу повинен бути не менше 80 %.

 

6.7.6.10 При відновленні двошарової покрівлі з тесу роботи слід розпочинати з лінії обрізу настилу. Дошки з тесу для нижнього шару потрібно притуляти одну до одної серцевиною донизу і прибивати до лат одним цвяхом 3 мм х 70 мм у кожному перетині їх з латою.

Дошки верхнього шару потрібно укладати на нижній шар таким чином, щоб утворювався половинний закрій. При цьому дошки тесу верхнього ряду потрібно встановлювати серцевиною до верху і прибивати двома цвяхами 3 мм х 100 мм у кожному перетині з латою.

 

6.7.6.11 При відновленні покрівлі з тесових дощок в розгін дошки тесу потрібно укладати так само, як для двошарової покрівлі. Дошками верхнього шару потрібно перекривати ребра дощок нижнього не менше ніж на 5 см. Прибивати дошки до лат потрібно двома цвяхами, через обидва шари у кожному перетині з латою.

 

6.7.6.12 Для влаштування гребеня слід використовувати вкладиші. Гребеневі дош­ки і смуги з покрівельної сталі потрібно закріплювати толевими цвяхами розміром 2,5 мм х 3,5 мм. Під гребеневі дошки рекомендується укладати стрічку з руберойду шириною цих дощок.

 

6.7.6.13 Покрівлі з тріски аналогічні покрівлям з дранки, але укладаються навскіс, ялинкою.

 

6.7.7 Нанесення захисних покриттів

 

6.7.7.1 Після завершення робіт із реставрації покрівлі з листової сталі (проведення часткового ремонту або повної її заміни) покриття потрібно захистити від впливів атмосферних опадів, сонячної радіації, агресивного середовища повітря тощо, що викликають іржавіння сталі. Для цього потрібно вжити відповідних заходів, які повинні бути вказані у проекті.

 

6.7.7.2 Технологічна структура процесів і робочих операцій із захисту та консервації покрівельного покриття складається з двох етапів:

- підготовчого, що включає прості робочі операції підготовки поверхні покрівлі для нанесення захисних покриттів;

- основного - нанесення атмосферостійких лакофарбованих складових за два прийоми - спочатку за два рази наносяться два шари ґрунтовки, потім - два шари фарби (емалі).

 

6.7.7.3 Підготовка раніше покритої фарбою поверхні покрівлі для нанесення нового лакофарбового покриття включає технологічні операції очищення поверхні від старої фарби та її знежирення.

Рекомендується спочатку фарбувати схил даху, а потім іти від гребеня до схилу. Схил даху фарбують на один раз більше ніж основну покрівлю.

 

6.7.7.4 Одночасно потрібно перевірити стан та якість з'єднання елементів покрівлі. Місця, що мають порушення з'єднань, потрібно відремонтувати, ущільнити шпаклівкою, замазкою або герметиком, за необхідності накласти латки, потім прооліфити їх та пофарбувати.

 

6.7.7.5 Для захисту покрівель від атмосферного впливу рекомендується використовувати ґрунтовки - на натуральній оліфі та фарби (емалі).

Приготування і нанесення ґрунтовок і фарб потрібно здійснювати відповідно до правил і вимог, вказаних у паспортах на ці матеріали та в спеціальних інструкціях.

 

6.7.7.6 Для подовження строку служби риштаків потрібно регулярно і своєчасно очищати їх від снігу, листя та інших забруднювачів, проводити суцільне фарбування не рідше одного разу за три роки.

 

6.7.7.7 Не рекомендується наносити штучну патину на всю поверхню покрівлі, а тільки на ділянках нового матеріалу, використаного при ремонті або зачищенні до блиску металу ділянки історичного матеріалу.

 

6.7.7.8 Для захисту конструктивних елементів із дерев'яних матеріалів, що під­даються дії води, потрібно використовувати антисептичні препарати, а від вогню - антипіренові розчини.

 

6.7.7.9 Покриття з дерев'яних матеріалів необхідно захищати від вогню, біоуражень та захищати їх гідрофобними засобами, які не змінюють кольору і не завдають шкоди деревині.

 

6.7.7.10 Допускається фарбування дерев'яних покриттів, якщо це відповідає історичному характеру пам'ятки і передбачено проектом реставрації.

 

6.7.7.11 Не дозволяється фарбувати або наносити інші захисні покриття на покрівлю при безпосередній дії сильних сонячних променів, під час дощу і по невисохлій після дощу або роси поверхні, а також при температурі нижче 10 °С.

 

6.8 Реставрація та ремонт підлог

 

6.8.1 Загальні підходи до реставрації та ремонту підлог

 

6.8.1.1 Підлоги відіграють важливу роль у визначенні загального історичного характеру пам'ятки.

 

6.8.1.2 Роботу з реставрації та влаштування підлоги потрібно виконувати з дотриманням вказівок проекту реставрації, ПВРР і ТК.

 

6.8.1.3 Історичні підлоги зустрічаються таких типів:

- дерев'яні (дошка, паркет, художня клепка);

- металеві (чавун, мідь);

- земляні (земля, глина);

- кам'яні (мармур, граніт, природні камені);

- керамічні (керамічна плитка, плінфа, цегла);

- мозаїчні (смальта, кераміка, природні камені).

 

6.8.1.4 Не дозволяється радикально змінювати план та вигляд підлоги кімнат і приміщень, які є важливими у визначенні загального історичного характеру будівлі.

 

6.8.1.5 Проектно-виконавча документація повинна містити:

- результати обстеження: інженерно-технічний стан підлоги і її елементів, стан матеріалу підлоги, характерні елементи, особливості технології замощення (улаштування), наявність замокань, вологість матеріалу, наявність пошкоджень та біоуражень, пофарбувань, ремонтно-реставраційних вставок і доповнень тощо;

- технологію влаштування, укріплення або реставрації підлоги (поетапно); характеристику реставраційних матеріалів, захист та оздоблення;

- технологічну схему влаштування підлоги;

- необхідні підготовчі роботи;

- креслення з необхідними перерізами і деталізацією;

- пояснювальну записку.

 

6.8.1.6 Вимоги до відреставрованої підлоги:

- природа основного матеріалу та рівень автентичної підлоги повинні зберігатися;

- вигляд підлоги повинен відповідати історичному характеру будівлі;

- підлога повинна бути стійка до стирання. Від цього залежить її довговічність і зовнішній вигляд;

- необхідно передбачати можливість промивати підлогу водою або натирати пастою;

- поверхня підлоги повинна бути рівною (без вибоїн і каверн) і не слизькою.

 

6.8.1.7 Не дозволяється замінювати цілі деталі або елементи підлоги, коли можлива реставрація або обмежена заміна деяких частин.

 

6.8.1.8 Необхідно захищати елементи підлоги від пошкодження при проведенні ремонтно-реставраційних робіт і подальшій її експлуатації.

 

6.8.1.9 Не дозволяється виконувати такий захист підлоги, який призводить до зміни зовнішнього вигляду, деструкції або псування її елементів в часі.

 

6.8.2 Дерев 'яні підлоги

 

6.8.2.1 При реставрації дерев'яних підлог необхідно дотримуватись вимог до рес­таврації дерев'яних виробів та конструкцій цих Норм та враховувати існуючі нормативні документи на влаштування нових дерев'яних підлог в тій частині, яка не суперечить цим Нормам.

 

6.8.2.2 Всі дерев'яні елементи підлоги повинні бути захищені від можливої дії вологи, вогню та біоуражень. Методи захисту необхідно чітко вказати в проектній документації.

 

6.8.3 Підлоги з дощок

 

6.8.3.1 Технологічний процес улаштування підлог з дощок передбачає такі операції:

підготовку основи, розмітку укладання лаг у приміщенні; укладання лаг-маяків у проектне положення по готовій основі; вивірення і розкладання проміжних лаг; закріплення першої і наступних дощок підлоги.

 

6.8.3.2 Основою під підлоги з дощок повинні слугувати:

- при влаштуванні на грунті - історичний підстилаючий шар, а якщо він втрачений або сильно зруйнований, то ущільнений щебенем грунт або підстилаючий шар на основі традиційних або спеціальних реставраційних розчинів, по яких вимуровують стовпчики з червоної цегли, будівельного розчину або вкопані елементи (колоди зі щільних порід дерева діаметром не менше ЗО см) для встановлення лаг. Марка цегли не повинна бути нижче М75, а розчин не нижче М25;

- при влаштуванні на міжповерхових перекриттях - балки перекриття, дошки і звукоізоляційний шар;

- при влаштуванні по двошаровому перекриттю з дерев'яних балок і дощок - суцільний настил нижнього шару з дощок товщиною, що визначається проектом.

 

6.8.3.3 Лаги потрібно укладати поперек напрямку світла з вікон, а у приміщеннях з визначеним напрямком руху людей (коридори) - поперек проходу з тим, щоб дошки лицьового покриття лежали вздовж напрямку руху.

Відстань між осями лаг повинна бути прийнята за проектом, але не повинна перевищувати таких величин: при товщині лаг 40 мм - 0,7...0,8 м; при товщині 50 мм -0,9...1,0 м і при товщині 60 мм - 1,0...1,2 м.

Лаги потрібно стискати між собою впритул зі зміщенням стиків суміжних лаг не менше як на 0,5 м. Стики лаг слід розміщувати на стовпчиках. Вирівнювання лаг підставленням під них дерев'яних клинців або підкладок не допускається.

 

6.8.3.4 Для запобігання утворенню капілярної вологи в елементі підлоги і загни­ванню дерев'яних виробів поверхня стовпчиків гідроізолюється. На гідроізоляції вла­штовують гідрофобізовані дерев'яні прокладки, а на них - лаги і дошки покриття підлоги.

 

6.8.3.5 Настилати підлогу з дощок потрібно за допомогою стискачів. При цьому першу дошку слід укладати гребенем до стіни, а при влаштуванні підлоги з дощок паркетним способом - пазом до стіни і кожну наступну дошку слід притискати до раніше укладеної.

 

6.8.3.6 Після укладання підлоги її поверхню стругають, потім встановлюють плінтуси, галтелі, вентиляційні решітки. Останні слід встановлювати згідно з проектом, але не менше двох на кожні 15...20 м² підлоги.

 

6.8.3.7 Метод та технологія опорядження і захисту поверхні підлоги, тонування деревини, просочення захисними розчинами, натирання мастиками або фарбування передбачається проектом реставрації.

 

6.8.3.8 Необхідно зберігати автентичне опорядження підлоги. Для повністю відновленої підлоги її оздоблення повинно відповідати характеру історичної будівлі.

 

6.8.4 Підлоги з паркету

 

6.8.4.1 При проведенні реставраційних робіт використовуються такі види паркетних підлог:

- шпунтові — з дощок товщиною ЗО...35 мм і шириною 10...16 см, з'єднаних між собою в шпунт;

- палубні - з планок твердої деревини шириною 6...10 см і довжиною 1,5...1,8 м;

- планкові (звичайні) - з планок твердої деревини товщиною 15...30 мм, шириною З...10 см, довжиною 15...60 см зі шпунтами і гребінцями;

- щитовий (художній) паркет - паркетні клепки, приклеєні на щити;

- французький набірний - з клейової фанери;

- спеціальний.

 

6.8.4.2 При влаштуванні підлоги з паркету потрібно дотримуватися вимог, що вказані в проекті реставрації пам'ятки, технологічних картах і суворо дотримуватися технології і методів виконання робіт на кожній операції.

 

6.8.4.3 Проектом потрібно визначати рисунок настилання паркету: ялинкою, косою ялинкою, прямим та розгорнутим квадратами або різними простими і складними візерунками - прямим, килимом тощо. Незалежно від виду рисунка для кожного приміщення потрібно скласти план укладання і розкладання паркету.

 

6.8.4.4 Технологічний процес улаштування підлоги з паркету складається з таких основних операцій: підготовка основи, приготування і нанесення клею, формування покриття паркету і витримка його під тиском.

 

6.8.4.5 Основою під паркетну підлогу повинні слугувати: дощаний настил (чорна підлога) на дерев'яних лагах; деревно-волокнисті плити, спеціальні монолітні і збірні стяжки.

 

6.8.4.6 Паркетні клепки до основи потрібно кріпити цвяхами або приклеювати спеціальною мастикою.

 

6.8.4.7 При проведенні реставраційних робіт із підготовки основи потрібно виконувати такі операції:

 

- видалити циклею або стамескою зруйновані паркетні клепки (паркетини);

- видалити залишки клею з основи (у разі, коли стара паркетна клепка придатна для подальшого використання, то з її поверхні також потрібно зняти залишки клею);

- з поверхні деревини усунути дефекти у вигляді вдавлень, подряпин, тріщин, отворів від сучків, сколів, відривів волокон, щоб отримати рівну і гладку поверхню.

Жорсткість основи повинна відповідати 8-му класу.

 

6.8.4.8 Клепки паркету мають бути без тріщин, білизни, сучків тощо і мати вологість 7...9 %.

 

6.8.4.9 При влаштуванні підлоги з паркету вологість основи повинна бути: для стяжок - не вище 5 %, для деревно-волокнистих плит - не вище 12 %.

 

6.8.4.10 Настилання паркету потрібно виконувати після підготовки основи по вирівняній і знепиленій поверхні при температурі повітря в приміщенні не нижче 10 °С і його вологості не більше 60 %. Горизонтальність основи потрібно перевірити за допомогою контрольної двометрової рейки і рівня. Просвіт між рейкою і основою не повинен перевищувати 2 мм.

 

6.8.4.11 Опорядження підлоги з паркету складається з трьох основних операцій:

стругання, циклювання і натирання воском (мастикою) або покриття лаком:

- стругання - виконується при допомозі паркетно-стругальної машини, електрорубанка і циклювальної машини;

- циклювання - кінцеве зачищення циклювальною машиною, в особливих випадках - вручну. Перед циклюванням підлогу очищають від пилу;

- натирання - розбризкування рідко розведеної пасти на поверхню з розтиранням її пензлем або щіткою, а після висихання - натирання жорсткими щітками.

Паркет не дозволяється мити і залишати тривалий час ненатертим. Очищають його вологою тирсою, ганчірками і щітками. Очищений паркет натирають воском або пастою не менше одного разу на місяць.

 

6.8.4.12 При реставрації паркету необхідно визначити хімічний склад старого оздоблювального матеріалу, щоб використати аналогічний склад. Якщо це неможливо, то замінник має бути близьким за своїм складом та сумісним з історичним матеріалом.

 

6.8.5 Художній паркет

 

6.8.5.1 При реставрації набірного художнього паркету у першу чергу необхідно в лабораторних умовах визначити склад клею. Для приклеювання нових клепок або шашок потрібно використовувати той же клей, що застосовувався раніше. Якщо це неможливо, його потрібно замінити клеєм, сумісним з історичними матеріалами, що має хорошу адгезію і високу водостійкість.

 

6.8.5.2 Для реставрації застосовують такі клеї: кістковий, міздряний, риб'ячий, осетровий, казеїновий, желатин, синтетичний тощо.

 

6.8.5.3 Рекомендується застосовувати такі захисні матеріали для художнього паркету:

- оліфу - висихаючу олію, яка утворює тверді та еластичні плівки при окисленні повітрям (лляна, конопляна, тунгова, перилова, ойтисикова та ін.);

- природні смоли - спирторозчинні (шелак, сандарак, каніфоль) та маслорозчинні (бурштин, копал, сандарам, шаланські);

- шелак - утворюється внаслідок життєдіяльності комах, які переробляють сік тропічних рослин;

- сандарак- смола дерев шпилькових порід, що ростуть у Африці і Австралії, має вигляд твердих зерен світло-жовтого кольору;

- каніфоль (гарпіус)- отримують зі смол хвойних дерев. У чистому вигляді каніфоль не застосовують для приготування лаків;

- природні лаки - розчини плівкоутворюючих речовин у розчинниках, здатні при нанесенні їх на поверхню утворювати, при визначених умовах, тверде прозоре або матове покриття з доброю адгезією до матеріалу;

- олійні лаки - на основі природних смол у висихаючих оліях. Як основні компоненти використовуються лляна і конопляна олія, в яку додають копалові смоли або каніфоль;

- бджолиний віск - очищений від механічних домішок;

- лаки на синтетичній основі - кремнійорганічні, акрилатні, фталеві тощо;

- розчинники - скипидар, уайт-спірит та ін.

 

6.8.5.4 Спочатку згідно з проектним рисунком виконують набірні роботи насухо, підбираючи і припасовуючи клепки і шашки різних порід дерева, різного розпилу і кольору та вкарбовують в них, за необхідності, деревину іншого кольору. Потім паркетні клепки та шашки наклеюють на підготовлені щити.

 

6.8.5.5 Інтарсія (інкрустація) - це вкарбовування, врізання в поверхню основи вставок із різних порід деревини. З багатьох засобів інтарсії найбільш розповсюджений тип геометричних вставок. Спочатку складають ескіз орнаменту в натуральну величину. Орнамент будується на комбінації різних геометричних фігур (трикутників, ромбів, трапецій, квадратів, паралелограмів та ін.), різних порід деревини і видів розпилів.

 

6.8.5.6 Маркетрі - набір з тонкого дерев'яного матеріалу (пластинок) для мозаїчного рисунка.

 

6.8.5.7 Протравлювання і фарбування різних порід дерева застосовуються для надання певного забарвлення, яке не е характерним для даної породи деревини.

 

6.8.5.8 Для художнього паркету лаги укладають у вигляді обриштування.

 

6.8.5.9. Рекомендується художній паркет стругати і циклювати вручну і натирати очищеним воском.

 

6.8.6 Підлоги з керамічних плиток та з плит або шашки (бруківки) природного каменю

 

6.8.6.1 Рисунок підлоги повинен бути визначений проектом, який має враховувати автентичний рисунок і історичний характер будівлі. Складні рисунки потрібно виконувати за розпланувальними кресленнями.

 

6.8.6.2 При реставрації кам'яних підлог необхідно враховувати і дотримуватись вимог розділів із реставрації виробів та конструкцій з каменю цих Норм.

 

6.8.6.3 При підборі технології реставрації необхідно врахувати стан збереженості матеріалу і основні характеристики плитки (щільність, пористість, міцність, колір тощо), які повинні бути відображені в технологічній частині проекту.

 

6.8.6.4 На пам'ятці слід реставрувати плитку або блоки, якщо це можливо, а не їх заміну.

 

6.8.6.5 Якщо плитки сильно зруйновані і реставрація їх неможлива або вона не забезпечить виконання необхідних функцій, слід замінити окремі зруйновані елементи, а не всю підлогу.

 

6.8.6.6 Нова плитка повинна бути близькою за своїми характеристиками до автентичної.

 

6.8.6.7 Плитки укладаються по з'єднувальному шару-розчину, характеристики якого задаються технологічною частиною проекту.

 

6.8.6.8 Покриття з керамічних плиток або кам'яних плит потрібно виконувати при температурі повітря на рівні підлоги, основи, а також розчину не нижче 10 °С. Вимоги до вологості повітря і основи задаються технологічною частиною проекту і вказуються в технологічній карті.

 

6.8.6.9 Гідро-, тепло- і звукоізоляція, а також ухил стяжок повинні бути виконані відповідно з проектом.

 

6.8.6.10 Роботи з реставрації або ремонту підлоги з кам'яних плит потрібно виконувати в такій технологічній послідовності: виймання зруйнованих плит або шашок, очищення і промивання основи; сортування і підгонка плит; укладання плит насухо і підгонка кромки; нанесення на основу прошарку розчину для укладання; укладання плит за заданим рисунком; заливання швів розчином; шліфування підлоги; захист поверхні підлоги.

 

6.8.6.11 Підлоги з кам'яних плит дозволяється влаштовувати після того, коли в приміщенні пам'ятки відремонтовані і встановлені віконні і дверні коробки, прокладена прихована мережа електропроводки, завершені санітарно-технічні роботи, включаючи встановлення приладів.

 

6.8.6.12 Основою під дану підлогу можуть служити стяжки на традиційних для даної пам'ятки розчинах або спеціальних реставраційних розчинах (сумісних з автентичною субстанцією).

Застосування цементних розчинів для підготовки основи допускається тільки тоді, коли забезпечено захист елементів пам'ятки від замокання (дренаж, гідроізоляція тощо).

 

6.8.6.13 Розчин для прошарку повинен відповідати проекту і бути сумісним з автентичною субстанцією і основою. Товщина даного прошарку задається проектом і повинна враховувати товщину плити або шашки.

 

6.8.6.14 Роботи з улаштування підлог із гранітних і мармурових плит виконуються в такій послідовності: перевірка геометричності форми плит, обрізування нерівних кромок, відколювання їх постільної сторони, піднесення до місця укладання, їх укладання, зарівнювання та шпаклювання швів.

 

6.8.7 Реставрація та заміна керамічних та кам'яних плит на великих ділянках площі

 

6.8.7.1 Підлогу з плит потрібно влаштовувати на передбаченому проектом рівні. Відмітку рівня чистої підлоги потрібно робити врівень з підлогами сусідніх приміщень та переносити її за допомогою будівельного водяного рівня, а у великих приміщеннях - за допомогою нівеліра.

 

6.8.7.2 Операції з настилання підлоги з гранітних і мармурових плит виконуються в такому порядку: встановлюють маяки, підбирають плити за кольором, укладають їх насухо і підганяють кромки, після чого наносять і розрівнюють розчин, укладають плити на розчин і вирівнюють їх до проектного положення.

Маяки встановлюють спочатку по кутах приміщення і в центрі, потім натягують шнур і за рівнем встановлюють додаткові маяки (якщо необхідно).

Можливе укладання плит на суху суміш, якщо проект (технологічна частина) до­пускають її застосування з наступним зволоженням.

 

6.8.7.3 Особливістю укладання покриттів з плит природного каменю є обов'язкове попереднє розкладання плит насухо, що дає змогу правильно підбирати суміжні плити і точно витримувати заданий проектом рисунок. Нижній шар і тильну сторону плит потрібно зволожити для запобігання відсмоктуванню води з розчину прошарку.

 

6.8.7.4 У великих за площею приміщеннях покриття з плит потрібно укладати від центра приміщення в чотирьох або двох напрямках від розбивної осі. Для цього за встановленими маяками прокладають маякові шнури через центральну вісь примі­щення. В інших випадках укладання плит слід починати від стіни, протилежної вхідним дверям, а маяковий шнур натягувати вздовж стіни.

 

6.8.7.5 Розчин прошарку потрібно наносити смугами довжиною 1...1,5 м вздовж маякового шнура на 20...30 см ширше ряду плит, що укладаються. Розчин розрівнюють правилом по маяковому шнуру або інвентарних маякових рейках потрібної товщини.

 

6.8.7.6 Плити потрібно укладати зразу після розрівнювання розчину по шнуру у напрямку "на себе" в притик з найбільш можливим щільним швом. У проектне по­ложення плити встановлюють, притискуючи в розчин трамбівкою або молотком через дерев'яну прокладку, яка повинна захоплювати не менше двох плит, або з засто­суванням вібрації.

Невеликі плитки укладають вручну з застосуванням простих інструментів легким постукуванням кельми.

 

6.8.7.7 Перед перервою в роботі незатверділий розчин потрібно обрізувати по ребрах останнього ряду і видаляти. Лишки розчину потрібно видалити до початку тужавіння.

 

6.8.7.8 Правильність укладання плит потрібно постійно перевіряти в процесі роботи у всіх напрямках за допомогою контрольної рейки довжиною 2 м і металевого кутника. Величина виступу між суміжними плитами не повинна перевищувати 1 мм, а від­хилення швів покриття від прямого напрямку - 10 мм на 10 м довжини ряду.

 

6.8.7.9 Після закінчення робіт із встановлення плит в проектне положення їх поверхню потрібно очистити від лишків розчину і здійснити їх опорядження.

 

6.8.7.10 Поверхню старого (історичного) каменю після очистки та реставрації необхідно захистити від дії можливих агресивних факторів, біоураження і надмірного зволоження.

 

6.8.8 Влаштування підлог із чавунних і сталевих  штампованих плит

 

6.8.8.1 Роботи з улаштування покриттів із чавунних і сталевих штампованих плит потрібно починати з укладання прошарку з цементно-піщаного і латексно-цементного розчину товщиною 15...20 мм. При влаштуванні покриттів із плит товщиною до 35 мм по гідроізоляції товщина прошарку повинна складати 20...25 мм.

 

6.8.8.2 Прошарок потрібно укладати і розрівнювати одночасно для двох-трьох рядів плит у вигляді смуги шириною 0,7...0,8 м, довжиною не менше 2 м.

 

6.8.8.3 Після нанесення розчину по натягненому шнуру і контрольних маяках потрібно укласти два поздовжньо-осьових ряди плит по всій довжині приміщення. Укладання поперечних рядів слід починати від стіни, протилежної вхідним дверям або в'їзду, і вести в напрямку дверей.

 

6.8.8.4 Правильність укладання плит у розчин прошарку потрібно систематично перевіряти правилом у всіх напрямках.

При укладанні плит з розміром сторін 300 мм і більше їх потрібно осаджувати молотком-кулачком масою 2,3...2,5 кг, наносячи удари по дерев'яному бруску. Осад­ження закінчується після ущільнення розчину прошарку і заповнення швів і отворів у плитах. Плитки розміром сторін менше 300 мм осаджують дерев'яними, гумовими або пластмасовими молотками-киянками.

 

6.8.8.5 Між плитами розміром сторін до 200 мм потрібно утворювати ширину швів 5...7 мм, а між плитами більших розмірів - 6...8 мм. Розчин, що виступає з швів між плитами або з отворів, слід видалити через 2...З доби після укладання лицьового покриття.

 

6.8.8.6 Пішохідний рух по підлозі з чавунних і сталевих штампованих плит допускається не раніше набуття розчином прошарку міцності не менше 2,5 МПа, а нормальну експлуатацію - при досягненні проектної міцності.

 

6.9 Виконання ремонтно-реставраційних робіт в інтер'єрах

 

6.9.1 Загальні підходи до ремонтно-реставраційних робіт в інтер'єрах

 

6.9.1.1 Опоряджувальні роботи слід виконувати тільки після закінчення відповідних етапів загальнобудівельних реставраційних робіт, від чого залежить їх технологічна послідовність та якість.

Крім цього, якість опоряджувальних робіт значною мірою залежить від якості опоряджувальних матеріалів.

 

6.9.1.2 Ремонтно-реставраційні роботи в інтер'єрі полягають у консервації деталей інтер'єру та його оздоблення, а також у частковій заміні адекватними матеріалами тих особливо пошкоджених або відсутніх елементів, прототипи яких збереглися.

Ремонтно-реставраційні роботи в інтер'єрі можуть включати:

- розчищення від пізніх ремонтних нашарувань та шарів, які втратили адгезію з основним матеріалом;

- ремонт мурування;

- реставрацію штукатурного покриття;

- реставрацію ліпного оздоблення;

- фарбувальні роботи;

- реставрацію штучного мармуру;

- реставрацію столярних виробів (вікна, двері, підлога, кесони);

- реставрацію архітектурного металу;

- реставрацію спеціальних видів оздоблення (альфрейні роботи, позолота, живопис).

 

6.9.1.3 Виконання оздоблювальних робіт в інтер'єрі слід починати тільки після усунення конструктивних недоліків за умови збереження існуючої конструктивної сис­теми та її окремих елементів.

Збереження і консервація конструктивної системи виконується шляхом підсилення (укріплення) окремих елементів або заміни тих частин і елементів конструктивної системи, які знаходяться в аварійному стані або відсутні.

Замінник повинен мати таку ж форму та зовнішній вигляд, що й історичний елемент.

 

6.9.1.4 При розробці проекту реставрації пам'ятки опорядження потрібно вибирати з урахуванням таких факторів:

 

- досягнення високого архітектурно-естетичного вигляду інтер'єрів і фасадів па­м'яток;

- досягнення високої якості і довговічності опорядження;

- мінімум трудовитрат при виконанні робіт та експлуатаційного догляду;

- призначення будинку і експлуатаційні характеристики приміщень;

- широке використання первинних традиційних місцевих матеріалів;

- найбільш повне використання фізико-механічних властивостей застосованих матеріалів;

- відсутність шкідливих для здоров'я людини і навколишнього середовища виділень при виконанні робіт і експлуатації пам'яток;

- створення оптимальних гігієнічних умов для перебування в приміщеннях людей;

- поліпшення технологічних характеристик приміщень пам'яток;

- забезпечення пожежної безпеки при виконанні робіт і під час експлуатації пам'я­ток.

 

6.9.1.5 Вид опорядження поверхні повинен відповідати вимогам проектно-кошторисної документації.

За необхідності заміна деяких видів опорядження повинна бути погоджена з замовником та автором проекту.

 

6.9.1.6 Починати опоряджувальні роботи на пам'ятках дозволяється тільки після оформлення акта здавання-приймання об'єкта пам'ятки під опорядження.

 

6.9.1.7 Готовність пам'ятки для здавання під опорядження визначається комісією, яка складається з представника виробничо-технічного відділу, інженера з якості, старших виконавців робіт та бригадирів від генпідрядної і провідних спеціалістів проектних організацій, які проводять роботи з реставрації пам'ятки.

 

6.9.1.8 До початку опоряджувальних робіт на пам'ятці повинні бути закінчені:

- монтаж конструктивних елементів;

- влаштування входів у пам'ятку і піддашків над входами;

- влаштування покрівлі;

- влаштування зливів, гідроізоляції та чистих підлог на балконах, огорож сходових маршів, балконів, лоджій;

- заповнення стиків, щілин з'єднання стін, перегородок, перекриттів, а також місць пропуску труб;

- монтаж і опресування трубопроводів і приладів опалення, холодного і гарячого водопостачання;

- монтаж, промивка і випробування каналізації;

- встановлення і облицювання дверних коробок;

- встановлення закладних деталей для пропуску електротехнічної арматури;

- монтаж систем пожежної автоматики і протидимного захисту;

- монтаж і опресування водопроводу для пожежного водопостачання;

- перевірка і очистка вентиляційних каналів;

- тимчасове або постійне скління вікон;

- роботи зі створення нормального температурно-вологісного режиму для виконання опоряджувальних робіт (підключення теплогенераторів і систем опалення в осінньо-зимовий період);

- висушування вологих місць на опоряджувальних поверхнях.

 

6.9.1.9 При низькій зовнішній температурі в приміщеннях протягом двох діб до початку опоряджувальних робіт повинна підтримуватися цілодобово температура повітря не нижче 10 °С при відносній вологості 70 %.

 

6.9.1.10 Після завершення опоряджувальних робіт у приміщеннях повинна підтримуватися цілодобово температура 10 °С не менше ніж 12 діб, а після завершення шпалерних робіт - постійно.

Температуру всередині приміщень рекомендується вимірювати біля зовнішніх стін на висоті 0,5 м від підлоги.

 

6.9.1.11 Взимку внутрішні опоряджувальні роботи на пам'ятках дозволяється виконувати за наявності постійно діючих систем опалення і вентиляції.

Для сушіння окремих опоряджувальних ділянок поверхонь дозволяється додатково використовувати системи тимчасового обігрівання переважно калориферного типу, а також системи вентиляції.

 

6.9.1.12 Забороняється залишати без захисту окремі деталі інтер'єру, які можна пошкодити під час реставраційних робіт.

 

6.9.2 Розчищення поверхні інтер'єрів

 

6.9.2.1 Перед вибором матеріалів і способів розчищення необхідно зробити серію пробних досліджень, щоб визначити ефект і вплив обробки на фізико-хімічні та фізико-механічні характеристики матеріалу, який розчищається.

 

6.9.2.2 Забороняється змінювати текстуру та знімати патину на історичних деталях, використовуючи піскоструминну обробку або інші абразивні методи для зняття фарби або штукатурки.

 

6.9.2.3 Абразивні методи повинні використовуватись тільки тоді, коли м'якші методи розчищення виявились неефективними.

 

6.9.2.4 Штукатурка, яка за своїм речовинним складом або способом виконання є унікальною, або такою, що має характерні риси, які ілюструють історичні етапи розвитку будівництва, має бути максимально збереженою.

 

6.9.2.5 Видалятись може тільки та штукатурка, яка не має історичної цінності. При видаленні штукатурки або ліпних деталей, які втратили адгезію до мурування, необхідно стежити за тим, щоб не пошкодити цінні у художньому та історичному відношенні елементи пам'ятки. Видалення повинно провадитися під наглядом архітектора.

 

6.9.2.6 Історична штукатурка та ліпні деталі укріплюються шляхом їх ін'єктування або боргування фрагментів.

 

6.9.3 Штукатурні роботи в інтер'єрі

 

6.9.3.1 При реставрації штукатурки потрібно здійснити підготовчі роботи: ретельно відмітити місця на графічній схемі проекту та на самій пам'ятці, де зберігається автентичний штукатурний шар, ліпнина або розпис. Ці місця повинні бути укріплені та виконана фотофіксація.

 

6.9.3.2 Збережений ліпний декор потрібно реставрувати до початку штукатурних робіт. Розчищений ліпний декор на період опоряджувальних робіт слід захищати.

 

6.9.3.3 Ліпні фрагменти, за необхідності, акуратно демонтують, їх деталі маркують та складують у місця, що забезпечують повне зберігання ліпного декору від пошкоджень до наступного його укладання на місце. Це стосується і елементів розпису, які зняті з штукатурним шаром художниками-реставраторами (за рішенням реставраційної ради).

 

6.9.3.4 В інтер'єрах, де зберігається ліпний декор та розпис, необхідно застосовувати такі захисні заходи: встановлювати риштування; ліпнину та розписи, які під­лягають збереженню на стелі, підтримують настилами з м'яких матеріалів (ватою, тканиною тощо) для запобігання обваленню в процесі заміни елементів стелі.

 

6.9.3.5 Перед штукатурненням стін і стель повинні бути влаштовані всі види підоснов під чисті підлоги.

Стародавню та художню паркетну підлогу необхідно захистити від забруднення та замокання.

 

6.9.3.6 Всі перегородки повинні бути законопачені по всьому периметру, установлені всі підвіконники, вбудовані шафи, зарівняні борозни для прихованого прокладання опалення та ніші для електрощитків, а також змонтовані шафи електроосвітлювальних та низьковольтних пристроїв.

 

6.9.3.7 Необхідно також установити конструкції і каркаси для натягання металевої сітки в місцях влаштування підвісних стель, закласти всі тимчасові отвори в стінах і перекриттях, встановити короби та очистити вентиляційні канали. Різниця температури повітря в окремих точках приміщення не повинна бути вищою 10 °С.

 

6.9.3.8 Роботи на відповідальних ділянках пам'ятки необхідно виконувати при чітко організованому технологічному нагляді. Декоративні елементи штукатурки повинні бути виконані з високоякісних матеріалів із добре продуманим кріпленням до основи.

 

6.9.3.9 Реставраційним роботам повинно передувати глибоке вивчення технології і рецептури старих розчинів з метою подальшого використання нових розчинів, фізично та хімічно сумісних зі старими.

 

6.9.3.10 При проектуванні та виконанні робіт необхідно враховувати, що штукатурні роботи при реставрації пам'яток мають суттєві особливості:

- при реставрації пам'яток необхідно проводити вапняну обмазку поверхні мурування. На відміну від штукатурки обмазку слід наносити тонким шаром, щоб пластика стіни, змурованої з цегли або каменю, не втратила своєї фактури і під обмазкою легко прочитувалися площини каменю, цегли та шви мурування. Стародавній прийом обмазки поверхні мурування вапном мав на меті не тільки декоративну, але й, головним чином, консерваційну мету, оскільки міцно скріплюючись з поверхнею цегли або каменю, вапняна обмазка оберігала стінові матеріали від вивітрювання та абразивної корозії;

- при реставрації автентичного штукатурного шару необхідно зберігати існуючі деформації будівлі та кривизну стін за умови стабілізації просідань;

- зберігати автентичну стародавню штукатурку, гіпсову накривку або обмазку необхідно шляхом ін'єктування або бортового укріплення фрагментів.

 

6.9.3.11 Залежно від збереженості і складу автентичної штукатурки та наявності настінних розписів і ліпнини на пам'ятці необхідно поновлювати штукатурні або гіпсові шари.

 

6.9.3.12 При реставрації штукатурки застосовуються такі види робіт:

- затирання по цегляній або кам'яній поверхні як особливий вид опоряджувальних робіт. Перед нанесенням розчину поверхню цегляного мурування треба ретельно змочити водою, щоб не було інтенсивного відсмоктування вологи цегляним муруванням із розчину. Обмазувальний розчин наносять вручну рукавичкою або пензлем шаром завтовшки не більше 5 мм;

- гіпсове (безпіскове) накриття - завершальне оздоблювальне покриття оштукатурених поверхонь всередині будівель;

- спеціальне штукатурення, яке виконується під різні види монументального живопису та інші унікальні види робіт у приміщеннях;

- поліпшене штукатурення приміщень, які не мають спеціального опорядження інтер'єрів. Поліпшену штукатурку спочатку наносять шаром набризку завтовшки не більше 9 мм по дерев'яних та до 5 мм - по кам'яних, цегляних та бетонних поверхнях;

потім наносять один або кілька шарів ґрунту завтовшки до 7 мм при вапняних і вапняно-алебастрових розчинах та покривний шар до 2 мм з перевіркою поверхні правилом, без провішування поверхонь. Середня товщина накиду не повинна перевищувати 15 мм. Покривний шар завтовшки до 2 мм затирають дерев'яними або повстяними терками та загладжують гумовими або сталевими гладилками;

- високоякісне штукатурення під спеціальне високоякісне опорядження і пофарбування будівель презентабельного характеру, яке виконують по гіпсових або алебастрових маяках, заздалегідь встановлених на поверхні стін за допомогою виска, косинця та рейки. При штукатуренні поверхонь маяки вирубують, а гнізда штукатурять врівень;

- високоякісне штукатурення виконується з шару набризку, одного чи кількох шарів грунту та накривки з провішуванням поверхонь. Середня загальна товщина накривки не повинна перевищувати 2...З мм;

- штукатурення по металевій сітці та армоване штукатурення виконують по дерев'яних та кам'яних поверхнях, а також на дерев'яних або цегляних архітектурних деталях пам'яток при створенні потовщених накидів більше 20 мм (карнизи, тяги, пояски тощо).

 

6.9.3.13 Вапняно-алебастрові розчини застосовують при штукатуренні як кам'яних, так і дерев'яних внутрішніх поверхонь пам'яток архітектури. Дерев'яні поверхні в цьому випадку штукатурять по дранці.

 

6.9.3.14 Для виконання тонкошарових штукатурок та завершального оздоблювального шару дозволяється використання готових паст і сухих сумішей на основі гіпсу заводського виробництва за умови, що вологість мурування та штукатурки знаходиться в межах норми (нижче 8 %).

 

6.9.3.15 При заміні зруйнованої штукатурки в окремих місцях або на великих ді­лянках поверхонь потрібно визначити межі дефектного шару шляхом простукування.

Весь дефектний шар необхідно повністю зчистити з поверхні, залишивши його тільки на тих ділянках, де він міцно з'єднаний з основою. На очищеній поверхні не повинно залишатися решток старого розчину.

 

6.9.3.16 Для кращого зчеплення з розчином кам'яні поверхні можна насікти зубилом або сокирою нахиленими бороздками глибиною З...5 мм з відстанню між ними 5...8 см.

 

6.9.3.17 Штукатурні тяги (карнизи) реставруються залежно від ступеня їх пошкод­ження. Невеликі тріщини обережно, щоб не зруйнувати профіль тяги, розрізають, змочують водою і підмазують гіпсовим розчином. Після цього місце підмазування потрібно акуратно затерти спеціальними невеличкими терками.

 

6.9.3.18 При великому руйнуванні тяг і їх розривах потрібно перевірити міцність ділянок, що залишилися. На невеликих ділянках довжиною 1...1,5 м тяги відтворюють напівтертушками, терками, лінійками тощо. При цьому потрібно уважно стежити за тим, щоб профіль тяги на пошкоджених місцях точно відповідав профілю всієї тяги. Особливо якісно повинні бути виконані і затерті місця стиків старої і нової відтвореної тяги.

 

6.9.3.19 При пошкодженні ділянок тяги довжиною більше 1,5 м їх потрібно ви­тягувати шаблоном заново.

 

6.9.3.20 Внутрішні тяги виконують з вапняно-гіпсового розчину, який наноситься шарами за декілька разів. Пошкоджені місця зарівнюють розчином, а місця стиків старої і нової тяги вирівнюють шліфувальною шкуркою.

 

6.9.3.21 Технологія виготовлення профільованих елементів штукатурного декору;

витягування карнизів і тяг ділиться на три категорії:

- проста або звичайна за малоскладними шаблонами;

- чиста за складними шаблонами;

- особливо чиста, яка накривається ущільненим накриттям.

 

6.9.3.22 Перехрещення балок на стелі утворюють клітки, які називаються кесонними колодязями. Кесони за формою можуть бути квадратними, ромбоподібними, прямокутними, багатокутними та іншої форми.

У процесі штукатурення кесонів необхідно слідкувати за тим, щоб днища кесонів були точно вирівняні по маяках, після цього за навішаними правилами на балках витягають тяги і розробляють кути. Необхідно слідкувати, щоб бічні сторони кесонів були на одному рівні з верхніми витягнутими бічними кроквами.

 

6.9.3.23 Штукатурення круглих колон виконують правилами по гіпсових або алебастрових маяках, які оточують колону, з врахуванням ентазису.

Якщо основи колон дерев'яні, необхідно зробити зондажі під карнизом (архітравом) і розкрити базу колони, зберігаючи всі профілі. Дерев'яні конструкції повинні бути обстежені інженерами-технологами, спеціалістами та працівниками спеціалізованої реставраційної лабораторії.

 

6.9.3.24 Якщо на колоні є капітель або інша декоративна ліпнина, які переш­коджають обстеженню, їх необхідно частково або повністю демонтувати на підставі акта, затвердженого керівником генпідрядної організації.

 

6.9.3.25 Антисептування деревини слід проводити стійкими до штукатурних розчинів антисептиками.

 

6.9.3.26 Готуючись до нанесення штукатурки і протезування дерев'яних елементів колони, вичинки тощо необхідно скласти акт на приховані види робіт.

 

6.9.4 Фарбувальні і шпалерні роботи

 

6.9.4.1 Малярні роботи завершають весь комплекс робіт із опорядження пам'яток.

 

6.9.4.2 При виконанні малярних робіт із нанесення на поверхні водних і неводних фарб утворюються лакофарбові покриття, призначені для захисту конструкції вір корозії, загнивання, поглинання вологи, дії вогню, хімічних речовин, створення в приміщеннях потрібного санітарного стану, архітектурно-художнього оздоблення будинків споруд або їх окремих приміщень.

 

6.9.4.3 Роботи з фарбування найчастіше виконуються методом повного відтворення, що допускає використання сучасних матеріалів (на основі полімерних водорозчинних смол або з обмеженим вмістом розчинників) та вдосконалених технологій за умови неприпустимості створення фальшивого історичного вигляду та застосування не сумісних з оригіналом за фізико-хімічними властивостями, кольором і текстурою ма- теріалів.

 

6.9.4.4 Будь-які сучасні матеріали не повинні спотворити істотно важливих рис історичного, архітектурного або культурного матеріалу.

 

6.9.4.5 Слід пам'ятати, що перевага надається первинним матеріалам. Якщо використання такого матеріалу технічно та економічно невигідно, тоді можна використовувати сумісні замінники.

 

6.9.4.6 Малярні роботи в залежності від числа технологічних операцій поділяються на три категорії якості:

- просте фарбування - опорядження поверхонь підсобних складських та інших допоміжних і тимчасових споруд пам'ятки;

- поліпшене фарбування - опорядження приміщень, у яких в процесі експлуатації перебувають люди;

- високоякісне фарбування - опорядження основних приміщень пам'яток, унікальних споруд, а також у випадках, коли на це є спеціальні вказівки в проекті.

 

6.9.4.7 Малярні складові в залежності від призначення їх у покритті поділяють на такі види: ґрунтовки (скріплення покриття з поверхнею), шпаклівки і підмазочні пасти (вирівнювання поверхні, що підлягає фарбуванню), фарбувальні складові (надання поверхні декоративних, захисних і технічних властивостей).

 

6.9.4.8 Кожна ґрунтовка повинна відповідати визначеній групі фарбувальних складових.

Вапняні ґрунтовки потрібно застосовувати при фарбуванні вапняними фарбами внутрішніх і зовнішніх поверхонь по штукатурці, бетону і цеглі.

Купоросні і галунові ґрунтовки слід застосовувати для внутрішніх поштукатурених і бетонних поверхонь при нанесенні клейових і силікатних фарб з лугостійкими піг­ментами. Ґрунтовки на основі рідкого скла використовують при фарбуванні силікатними фарбами.

Місця примикання перегородок, дверних блоків, вбудованих шаф та антресолей до стін і стелі, а також місця з'єднання між собою конструкцій з різних матеріалів потрібно обробляти безусадковою шпаклівкою, попередньо проклеївши їх паперовими смугами.

 

6.9.4.9 Підготовлені внутрішні поверхні слід фарбувати, дотримуючись таких вимог:

- температура повітря всередині приміщень повинна бути не нижче 10 °С;

- відносна вологість повітря - не більше 60 %;

- вологість підготовлених оштукатурених і бетонних поверхонь повинна становити не більше 8 %.

 

6.9.4.10 Технологією виконання малярних робіт передбачається підготовка поверхонь під фарбування і нанесення фарбувальних сумішей (ґрунтовок і фарб). При підготовці обштукатурених, бетонних, цегляних або дерев'яних поверхонь під фарбування водними (клейовими, казеїновими, вапняними, силікатними, цементними) сумішами потрібно очищати їх, обезпилювати, загладжувати і грунтувати.

 

6.9.4.11 Послідовність виконання операцій із підготовки поверхонь до фарбування або обклеювання шпалерами:

- очищення поверхні;

- розрізування і заповнення тріщин і раковин;

- очищення і знепилення;

- часткове підмазування нерівностей на поверхні;

- шліфування підмазаних місць.

 

6.9.4.12 Підмазування нерівностей та їх шліфування необхідно виконувати при приготуванні поверхонь до поліпшеного та високоякісного фарбування.

 

6.9.4.13 Ґрунтувальні суміші потрібно застосовувати залежно від виду поверхні, яку треба фарбувати, і способу фарбування.

Склад підмазувальних сумішей і шпаклівок залежить від того, під яке фарбування потрібно готувати поверхні.

 

6.9.4.14 При підготовці дерев'яних поверхонь під фарбування олійними фарбами слід виконувати такі операції: очищення поверхні; вирізування сучків і засмолків;

прооліфлення; часткове підмазування; шліфування; прооліфлення підмазаних місць ґрунтування (перше фарбування).

 

6.9.4.15 Суміші для підготовки дерев'яних поверхонь під фарбування рекомендується застосовувати такі самі, як і під олійні фарбування.

Фарбувати дерев'яні поверхні олійними сумішами дозволяється тільки після повного висихання деревини.

 

6.9.4.16 Дерев'яні підлоги рекомендується фарбувати сумішами, що створюють міцні і стійкі до витирання плівки.

 

6.9.4.17 При підготовці металевих поверхонь під фарбування неводними фарбами слід виконувати такі операції: очищення поверхні; антикорозійна обробка, часткове підмазування; шліфування підмазаних місць і грунтування (перше фарбування).

 

6.9.4.18 Вапняними сумішами рекомендується фарбувати внутрішні і зовнішні поштукатурені, кам'яні і дерев'яні поверхні. Фарбувати металеві поверхні вапняними сумішами не дозволяється, оскільки вапно спричинює підвищену корозію металу.

 

6.9.4.19 Поверхню стель і стін перед фарбуванням потрібно старанно підготувати тому, що від якості підготовки залежить вигляд оздоблених поверхонь. Підготовчі операції включають видалення пилу, бруду, жирових плям, очищення старого набілу до твердої основи, промивання всієї поверхні теплою водою з мильним порошком. Упроцесі миття потрібно виявляти дефекти поверхні: подряпини, тріщини, відлущення старої фарби, штукатурки, тощо, які усуваються при подальшій підготовці поверхні шпаклюванням, підмазуванням прошпакльованих місць і шліфуванням.

 

6.9.4.20 3 поверхонь, раніше пофарбованих вапняними фарбами, покриття потрібно знімати повністю. Тонкі шари фарб знімають, змиваючи поверхню теплою водою за допомогою губки, пензля або швабри, товсті - спочатку потрібно розмочити гарячою водою, а потім зішкребти скребком або дротяною щіткою .

 

6.9.4.21 Нерівності, тріщини і щілини на поверхні, що підлягає фарбуванню a6q наклеюванню шпалер, потрібно зарівняти гіпсовим розчином.

 

6.9.4.22 Шпалерами обклеюють тільки внутрішні поштукатурені бетонні і дерев'яні поверхні, а також поверхні, облицьовані листами індустріального виробництва у випадку, коли це передбачено проектом.

Вид і колір шпалер повинен відповідати вказаному в проекті. За відсутності вказівок у проекті вид і колір шпалер погоджується з замовником.

 

6.9.4.23 Вологість поштукатурених поверхонь, які підготовлені до виконання шпалерних робіт, повинна бути не більше 8 %, а для бетонних - 12 %.

При виконанні шпалерних робіт температура в приміщенні повинна бути не нижча 10 °С, відносна вологість повітря - не більше 70 %, а освітленість - 100 лк.

 

6.9.5 Реставрація облицювання штучним мармуром

 

6.9.5.1 Штучний мармур (брусковий та прасований) застосовується для оздоблення інтер'єрів: стін, колон, пілястр та архітектурних деталей.

 

6.9.5.2 Оздоблення штучним мармуром повинні виконувати майстри-мармурувальники, котрі мають практику роботи або пройшли спеціальний курс навчання.

 

6.9.5.3 Штучний брусковий мармур виготовляється із високоякісного гіпсу: формувального, лікарського, високообпалювального.

Колір фону і прожилок (плям) утворюється від барвників-пігментів, які є домішками до гіпсу. Пігменти повинні бути світло- і атмосферостійкими. Сухі пігменти можна вводити у кількості не більше ніж 20 % від маси гіпсу.

 

6.9.5.4 Прасованим мармуром називається штукатурка, яка складається з двох-трьох шарів накривок. Лицьова поверхня останніх після нанесення емульсії і розмалювання під мармур полірується гарячими прасками.

 

6.9.5.5 Реставрація полягає в обережному розчищенні хімічними методами.

 

6.9.5.6 Механічні дії слід виконувати дуже обережно, щоб не пошкодити поверхню мармуру.

 

6.9.5.7 Втрати прасованого штучного мармуру відновлюються за таких обставин:

- при незначних втратах відновлюються тільки місця втрат, а вся прилегла площа полірується;

- при значних ушкодженнях використовують новий прасований мармур по всій ушкодженій поверхні;

- при втраті блиску поверхня полірується воскуванням.

 

6.9.5.8 Втрати брускового штучного мармуру відновлюються за таких обставин:

- при незначних ушкодженнях розчищається та відновлюється тільки верхній шар гіпсовою масою, близькою за складом до первинної, потім пошкоджені місця шліфують;

- при великих ушкодженнях - поверхню зрубують в межах карти і виконують послідовно всі процеси обробки поверхні під брусковий мармур.

 

6.10 Виконання ремонтно-реставраційних робіт на фасадах

 

6.10.1 Загальні підходи до ремонтно-реставраційних робіт на фасадах

 

6.10.1.1 При виконанні ремонтно-реставраційних робіт на фасадах необхідно керуватись даними нормами та чинними нормативними документами на будівельні та ремонтні роботи в тій частині, яка не суперечить нормам на виконання реставраційних робіт.

 

6.10.1.2 Основною метою ремонтно-реставраційних робіт на фасадах є максимальне збереження автентичності пам'ятки та характерних для окремих будівельних періодів рис, які ілюструють історичні етапи розвитку будівництва.

 

6.10.1.3 Слід ідентифікувати, зберігати і консервувати фасади та їх функціональні частини, які є важливими у визначенні загального історичного характеру будівлі (двері, фрамуги, вікна, знаки, стовпи, колони).

 

6.10.1.4 Якщо тип і характер пофарбування е важливою (характеризуючою) озна­кою у визначенні загального історичного характеру пам'ятки, її декору або певного історичного етапу розвитку будівництва або будівельної технології, то їх необхідно зберігати при реставрації і зміна природи пофарбування забороняється.

 

6.10.1.5 Забороняється радикально змінювати вид і оздоблення фасадів та їх елементів, які є важливими у визначенні загального історичного характеру будівлі та знімати історичний матеріал з фасаду в процесі пристосування під нове призначення.

 

6.10.1.6 При реставрації фасаду потрібно консервувати історичний матеріал; допускається часткова заміна пошкоджених частин фасаду, коли існують їх прототипи.

 

6.10.1.7 Забороняється замінювати оздоблення всього фасаду, коли можлива реставрація або заміна деяких його частин, та використовувати замінники, які мають інший вигляд або фізично і хімічно несумісні з первинним матеріалом.

 

6.10.1.8 При проектуванні фасаду повинні бути грунтовно опрацьовані історична, художня і автентична документація виробів та деталей. Забороняється створювати фальшивий історичний вигляд, а також новий дизайн, несумісний за розміром, мас­штабом, матеріалом або кольором з історичним, та нові елементи освітлення, які пошкоджують характерні риси історичної будівлі.

 

6.10.1.9 Перед початком робіт потрібно провести обстеження будівлі та стану схоронності, уточнити категорію пам'ятки архітектури.

 

6.10.1.10 Залежно від ступеня схоронності на пам'ятках архітектури потрібно провадити:

- консервацію автентичної субстанції та історичних елементів;

- реставрацію первісних форм і оздоблень;

- відтворення втраченого.

 

6.10.1.11 Перед початком виконання опоряджувальних робіт на пам'ятці або окремій її частині потрібно за актом прийняти поверхні конструктивних елементів, що підлягають опорядженню, у відповідності з вимогами стандартів і технічних умов.

 

6.10.1.12 Ремонтно-реставраційні роботи на фасадах потрібно виконувати на основі розробленого та затвердженого в установленому порядку проекту виконання робіт (ПВР).

 

6.10.1.13 Ремонтно-реставраційні роботи на фасадах включають:

- розчищення поверхні;

- ремонт мурування;

- реставрацію штукатурного опорядження;

- реставрацію облицювання;

- оздоблювальні роботи;

- ремонт системи водовідведення;

- ремонт столярних виробів;

- ремонт вимощення.

 

6.10.1.14 Хід, порядок та способи виконання окремих видів робіт, необхідні матеріали і розчини визначаються робочою документацією та технологією ремонтно-реставраційних робіт, розробленою на основі натурного обстеження та лабораторного дослідження фізико-хімічних характеристик первісних матеріалів.

 

6.10.2 Розчищення фасадів

 

6.10.2.1 Розчищення фасадів від ремонтних нашарувань фарби, штукатурних розчинів, які втратили адгезію до мурування, потрібно виконувати механічним або хімічним способами.

Вибір способу розчищення залежить від складу та стану матеріалу, який ре­ставрується:

- розчищення вручну за допомогою шпателів, стеків, щетинних, металевих щіток;

- механічний спосіб (гідроструминний та піскоструминний з регульованим тиском матеріалу - води, піску) дозволяється застосовувати тільки до матеріалів з високою міцністю (бетон, пісковик, граніт);

- водяною парою (тиском до 1,5 атм);

- для м'яких матеріалів (гіпс, вапняна штукатурка, цегла, різновиди вапняку) слід застосовувати хімічний метод очищення або комбінований.

 

6.10.2.2 Перед вибором матеріалів і способів розчищення потрібно зробити серію пробних досліджень, щоб визначити ефект і вплив обробки на фізико-хімічні та фізико-механічні характеристики матеріалу, який розчищається.

 

6.10.2.3 Категорично забороняється застосовувати розчини сильних кислот для очищення мармуру та вапняку.

 

6.10.2.4 При видаленні штукатурки, яка втратила адгезію до мурування, необхідно стежити за тим, щоб не пошкодити цінні у художньому та історичному відношенні елементи пам'ятки. Видаляти штукатурне покриття потрібно під наглядом архітектора.

 

6.10.2.5 Кам'яні поверхні фасадів після очищення необхідно захистити від впливу зовнішніх факторів (гідрофобізація, біообробка тощо).

 

6.10.2.6 Видаленню підлягає тільки той шар штукатурки, який не має історичної цінності.

Штукатурка, яка за своєю субстанцією або способом виконання є унікальною, або має характерні риси, що ілюструють історичні етапи розвитку будівництва, повинна бути максимально збереженою.

 

6.10.2.7 Збереження первісної штукатурки виконується шляхом укріплення її ме­тодом ін'єктування або бортового укріплення фрагментів.

 

6.10.3 Ремонт та реставрація мурування (кладки)

 

6.10.3.1 Згідно з розробленим проектом реставрація мурування може включати:

- ін'єктування тріщин;

- перекладку та доповнення втрачених ділянок;

- реставрацію лицевої частини мурування.

 

6.10.3.2 Доцільність використання методу ін'єкційного укріплення потрібно визначити після детального обстеження стану мурування, закладання зондажів, шурфів, встановлення контрольних маяків і визначення причин виникнення тріщин та фіксації в документації з інженерно-технологічного обстеження.

 

6.10.3.3 Технологія ін'єкційного укріплення для кожної конкретної будівлі розробляється окремо і є складовою частиною проектної документації та матеріалів технологічного обстеження.

 

6.10.3.4 Вибір складу ін'єкційного розчину потрібно робити із врахуванням фізико-механічних характеристик матеріалу мурування. Розчин для ін'єктування повинен відповідати за фізико-механічними властивостями в затверділому стані характеристикам матеріалу або розчину закріплюваного мурування і бути сумісним з ними.

 

6.10.3.5 При реставрації відкритого декоративного мурування необхідно враховувати положення розділу "Реставрація кам'яних поверхонь" цих Норм.

 

6.10.3.6 На пам'ятках з живописом ін'єктування тріщин потрібно виконувати тільки спеціалізованими бригадами та під наглядом художника-реставратора.

 

6.10.1.7 Доповнення в муруванні слід виконувати матеріалами, які за своїми властивостями близькі до первинних.

 

6.10.1.8 Мурувальний розчин за складом повинен бути максимально наближеним до первинного.

 

6.10.1.9 Реставрація лицевої поверхні мурування фасадів полягає в шпаклюванні каверн, сколів, раковин тощо. її рекомендується виконувати по цеглі та каменю, які мають втрати глибиною не більше ніж 2...З см. При більш глибоких втратах необхідно розробляти спеціальні заходи реставрації (з армуванням, використанням спеціальної композиції або частковою заміною).

 

6.10.3.10 Для закріплення деструктованої поверхні мурування та покращання адгезії наступних шарів слід просочувати поверхні розчинами матеріалів, які приводять до структурного укріплення і повинні відповідати таким вимогам:

- покращувати фізико-механічні властивості матеріалу;

- мати високе проникнення в глибину матеріалу;

- не змінювати кольору і фактури поверхні, яка укріплюється;

- бути сумісними з автентичною субстанцією.

 

6.10.4 Реставрація штукатурного опорядження фасадів

(Див. також 6.9.3 Штукатурні роботи в інтер'єрі)

 

6.10.4.1 Штукатурка як монолітне покриття конструкцій призначається для створення рівних, гладких, пластичних або спеціально оброблених рельєфних поверхонь, захисту конструкцій від атмосферних опадів, пожежі, поліпшення теплотехнічних, звукоізоляційних та інших властивостей, створення необхідних санітарно-гігієнічних і естетичних умов як в інтер'єрах, так і на фасадах будівель.

 

6.10.4.2 Штукатурка є характеристичним елементом як самої пам'ятки, так і епохи, в яку вона створена. Необхідно зберігати всі елементи автентичних штукатурок на пам'ятці. При реставрації штукатурки в першу чергу слід укріпити автентичні штукатурні шари і декор.

 

6.10.4.3 Реставраційна штукатурка повинна бути сумісною з автентичними буді­вельними матеріалами пам'ятки і не завдавати їм шкоди.

 

6.10.4.4 Специфіка реставраційних робіт пов'язана з глибоким вивченням тех­нології і рецептури старих розчинів. Склад розчинів для набризку та ґрунту, їх марку, пластичність та властивості потрібно підбирати лабораторним шляхом і в залежності від матеріалу, з якого виконана основа.

 

6.10.4.5 Реставраційна штукатурка повинна відповідати автентичній за міцністю, кольором, фактурою, природою в'яжучого і наповнювача, технологією приготування і нанесення, пористістю та коефіцієнтом розширення тощо.

 

6.10.4.6 Роботи на відповідальних ділянках пам'ятки необхідно проводити при чітко організованому технологічному нагляді. Декоративні елементи штукатурки повинні бути виконані з високоякісних матеріалів із добре продуманим кріпленням до основи.

 

6.10.4.7 Перед відновленням штукатурки потрібно встановити причини, що викликають її пошкодження: відремонтувати покрівлю, водостоки тощо.

 

6.10.4.8 При реставрації штукатурки застосовують такі види робіт:

- затирання по цегляній або кам'яній поверхні, що є особливим видом опоряджувальних робіт. Перед нанесенням розчину поверхню цегляного мурування треба ретельно змочити водою, щоб не було інтенсивного відсмоктування вологи цегляним муруванням з розчину. Розчин наносять вручну рукавичкою або пензлем шаром зав­товшки не більше 5 мм;

- поліпшена штукатурка, яку спочатку наносять шаром набризку завтовшки не більше 9 мм по дерев'яних та до 5 мм - по кам'яних, цегляних та бетонних поверхнях; потім наносять один або кілька шарів грунту завтовшки до 7 мм при вапняних і вапняно-алебастрових розчинах та покривний шар до 2 мм з перевіркою поверхні правилом, без провішування поверхонь. Середня товщина накиду не повинна перевищувати 15 мм. Покривний шар завтовшки до 2 мм затирають дерев'яними або повстяними терками та загладжують гумовими або сталевими гладилками;

- високоякісна штукатурка, яка виконується під спеціальні високоякісні опоряд­ження і пофарбування будівель презентабельного характеру, по гіпсових або але­бастрових маяках, заздалегідь встановлених на поверхні стін за допомогою виска, косинця та рейки. При штукатуренні поверхонь маяки вирубують, а гнізда штукатурять врівень. Високоякісна штукатурка виконується з шару набризку, одного або кількох шарів грунту та накривки з провішуванням поверхонь. Середня загальна товщина накривки не повинна перевищувати 20 мм;

- армована штукатурка наноситься по металевій чи синтетичній сітці, тваринній шерсті чи природних волокнах або містить армуючі добавки в масі штукатурного розчину. Застосовується для кам'яних та дерев'яних поверхонь, а також архітектурних деталей (колон, карнизів, тяг тощо), де потрібна підвищена міцність і велика товщина накиду;

- теразитова або кам'яна штукатурка, яка є шаром кам'яноподібного матеріалу, застосовується для створення рівних спеціально оброблених поверхонь, забезпечує повну або часткову негорючість конструкцій, захищає від шкідливого атмосферного впливу, покращує теплотехнічні та звукоізоляційні властивості;

- спеціальна штукатурка виконується під різні види монументального живопису, мозаїки та інші унікальні види робіт. Така штукатурка може мати декоративне призначення, яке досягається шляхом утворення спеціальної фактури поверхні методом підбору складу розчину по матеріалу та кольору, способу його нанесення та остаточної обробки шару різними інструментами;

- сануюча штукатурка - спеціальна штукатурка для забезпечення підвищеного парообміну та знесолення мурувань стіни (див. 6.2.9).

 

6.10.4.9 Послідовність виконання операцій при штукатурних роботах:

- розчищення поверхні від пізніх нашарувань

- розшивання і заповнення тріщин і раковин;

- очищення і знепилення;

- часткове шпаклювання нерівностей на поверхні;

- шліфування шпакльованих місць;

- нанесення штукатурних шарів.

 

6.10.4.10 Штукатурку наносять на кам'яні, дерев'яні, цегляні, глинобитні та інші поверхні.

 

При засоленості мурування та підвищеній вологості цокольної частини стін (вологість вище 8 %) при реставрації рекомендується застосування сануючих штукатурок (див. 6.2.9), які мають високу паропроникність, пористість (не нижче 25 %) та здатність до соленакопичення.

 

6.10.4.11 Штукатурення щільними цементними розчинами пам'яток, для будівництва яких цемент не використовувався, категорично забороняється, а облицювання цоколю щільними кам'яними породами дозволяється тільки за умови влаштування надійних систем, які не допускають замокання стін (гідроізоляція, водовідведення тощо).

 

6.10.4.12 Не дозволяється проводити штукатурні роботи на фасадах пам'яток при температурі нижчій 5 °С.

 

6.10.5 Реставрація облицювання

 

6.10.5.1 До початку зовнішнього облицювання поверхонь потрібно закінчити всі роботи, під час яких можуть бути пошкоджені облицювальні поверхні.

 

6.10.5.2 При реставрації поверхонь, облицьованих каменем, необхідно керуватись також розділом "Реставрація виробів з каменю" цих Норм.

 

6.10.5.3 Фактура лицьових поверхонь облицювання повинна відповідати первинній фактурі.

 

6.10.5.4 Плити з природного каменю для зовнішніх облицювальних робіт потрібно застосовувати з фізико-механічною характеристикою, що відповідає умовам експ­луатації.

 

6.10.5.5 При проведенні робіт з ремонту і відновлення облицювання фасадів при­родним каменем верхні грані виступних гранітних деталей (карнизи, пояси, сандрики) повинні мати нахил назовні для стікання води.

 

6.10.5.6 Після закінчення опорядження фасаду облицювання потрібно очистити, а сталеві кріплення, що використовувались для монтажу плит і деталей облицювання, повинні бути захищені від корозії.

 

6.10.5.7 При облицюванні фасадів керамічними та іншими плитами на лицьовій поверхні облицювання не повинно бути висолів, брудних плям, патьоків розчину і тріщин; шви між плитами повинні бути рівними; не допускаються вищербини і зазубрини в кромках плит, а також відколки в кутах глибиною більше 0,5 мм.

 

6.10.5.8 Фарбувальні суміші повинні виконувати не тільки декоративну, але й захисну функції по відношенню до фасаду пам'ятки.

 

6.10.5.9 До фарбувального покриття фасадів пам'ятки ставляться такі основні вимоги:

- паро- і повітропроникність;

- атмосферостійкість (стійкість до впливу сонячної радіації, агресивної дії атмосферних чинників, вивітрювання, перепаду температур, промислових викидів тощо);

- добра адгезія;

- покриття повинно мати декоративний вигляд відновлюваного історичного характеру будівлі;

- колір пофарбування повинен історично відповідати будівлі та її оточенню.

 

6.10.5.10 Фарбувальні розчини і фарби поділяються на водні і неводні. У водних сумішах в'яжучий матеріал потрібно розводити на воді (вапно, цемент,

рідке скло, клеї).

У неводних фарбувальних сумішах в'яжучими матеріалами є оліфи або смоли, які входять до складу лаків або фарб.

 

6.10.5.11 Фарбування фасадів пам'яток потрібно виконувати як останній етап всього комплексу реставраційних робіт.

Цим роботам передує детальне вивчення на реставрованій поверхні попередніх нашарувань фарб, встановлення їх кольору та складу, виявлення автентичних та істо­ричних шарів, а також поверхневого засолення мурування і штукатурки.

 

6.10.5.12 Пофарбування фасадів пам'ятки здійснюється згідно з "Паспортом пофарбування" та "Технологією виконання робіт", що входять до складу проектної документації.

Технологія фарбування включає підготовку поверхні, приготування і нанесення ґрунтовки, шпаклівки і фарби.

 

6.10.5.13 Всі матеріали, необхідні для підготування поверхні та фарбування, повинні мати паспорт або висновок спеціалізованої технологічно-реставраційної лабораторії на відповідність їх стандартам або ТУ та можливість їх застосування на історичних фасадах та пам'ятках.

 

6.10.5.14 Не дозволяється використовувати опоряджувальні матеріали, які можуть привести в подальшому до втрати автентичних штукатурок, мурувань або декору.

 

6.10.5.15 До проведення робіт з підготовки поверхні виконавцям робіт потрібно разом з архітектором вибрати невеликі ділянки (розміром 10 см х 10 см) - "марки" з добре збереженими початковою штукатуркою і фарбовими шарами та зафіксувати їх місцезнаходження в акті на приховані роботи або залишити їх незафарбованими. Підготовка поверхні на цих ділянках не проводиться.

 

6.10.5.16 Вапняні фарби рекомендуються для фарбування поверхні стін з підвищеною вологістю мурування та штукатурки, для пористих поверхонь та для фасадів будівель, що мають живопис в інтер'єрі.

Для збільшення строку служби вапняні фарби слід готувати на вапні-кипілці з додаванням оліфи (8 % від маси вапна); кухонної солі або алюмінієвих галунів у кіль­кості до 7 % від маси вапна; гідрофобних добавок.

 

6.10.5.17 При використанні вапняних фарб рекомендується проводити додаткову обробку поверхні гідрофобізуючими розчинами.

Дворазова обробка З...5 % розчинами кремнійорганічних сполук у органічних розчинниках та воді або введення їх у фарбовий розчин подовжує строк служби покриття до 5...7 років.

 

6.10.5.18 Поверхня повинна бути міцною, очищеною від пилу, бруду.

Фарбування слід здійснювати не раніше ніж через 14 діб після нанесення шту­катурки, розшивання і підмазування тріщин.

 

6.10.5.19 Не дозволяється проводити облицювальні та фарбувальні роботи повер­хонь фасадів при температурі нижче 5 °С.

 

6.10.6 Консервація та реставрація архітектурного та ліпного декору

 

6.10.6.1 Роботи з метою реставрації і консервації архітектурного та ліпного декору потрібно виконувати на основі розробленого і затвердженого в установленому порядку проекту виконання робіт і технологічних схем. Ліпні вироби повинні виготовлятися за робочими кресленнями і відповідати первісним за формою і матеріалом.

При проведенні реставрації архітектурного та ліпного декору потрібно максимально застосовувати матеріали, аналогічні первинним, щоб забезпечити сумісність нового матеріалу зі старою основою.

 

6.10.6.2 Проектними рішеннями потрібно передбачати:

- кріплення виробів на матеріалах аналогічних або близьких за своїм складом до первинних, перевірених часом;

- максимальне дотримання технології виконання ліпних робіт.

 

6.10.6.3 Залежно від ступеня схоронності ліпних виробів на пам'ятках архітектури потрібно проводити:

- реставрацію і консервацію первинних форм і оздоблень;

- відтворення втраченого.

 

6.10.6.4 Перед початком робіт потрібно провести обстеження будівлі та стану схоронності ліпних виробів, уточнити категорію пам'ятки архітектури і прийняти рішення про доцільність реставрації архітектурного та ліпного декору.

Тільки на основі одержаних результатів потрібно розробляти проект реставрації і технологічні схеми, а при невеликих об'ємах робіт - технологічні схеми виконання ремонтно-реставраційних робіт.

 

6.10.6.5 Матеріали для виготовлення ліпних виробів повинні відповідати технічним умовам і національним стандартам.

Матеріали закордонного виробництва повинні проходити сертифікацію згідно з порядком, встановленим Держспоживстандартом України.

 

6.10.6.6 Відновлення первісних ліпних виробів і виготовлення нової ліпнини потрібно виконувати, дотримуючись чинних норм з охорони праці в будівництві.

 

6.10.6.7 У процесі виготовлення ліпних виробів необхідно здійснювати систематичний контроль, який повинен включати:

- контроль якості матеріалів, які застосовуються, та відповідність їх ТУ і стандартам;

- контроль за встановленням і кріпленням ліпних виробів;

- перевірку правильності складування, транспортування і зберігання ліпних виробів.

 

6.10.6.8 Для виконання ліпних робіт потрібно використовувати наступні матеріали:

гіпс, каолін, глину, вапно, цемент, пісок, мармуровий та гранітний дрібняк, формопласт, воду тощо, на які є ТУ і стандарти.

 

6.10.6.9 В ліпних роботах потрібно використовувати гіпс марок Г-5 - Г-25 тонкого помелу. Він повинен бути свіжообпалений, білий за кольором, без домішок піску і не бути грудкуватим. Початок тужавіння повинен відбуватися не раніше ніж через 6 хв з моменту замішування з водою, а кінець - не пізніше ніж через 30 хв. Склад гіпсового розчину потрібно підбирати, як правило, дослідним шляхом. При цьому водно-гіпсове відношення для тіста нормальної густини повинно бути 0,7; густого - 0,5; рідкого - 1. Це означає, що для отримання гіпсового розчину нормальної густини на 1 л води слід брати 1,5 кг, для густого - 2 кг, а для рідкого 1 кг гіпсу.

 

6.10.6.10 Для ремонту і реставрації ліпних виробів на фасадах потрібно встановлювати риштування та здійснювати кріплення виробів. Ця робота виконується одночасно з ремонтом штукатурки фасаду будівлі.

 

6.10.6.11 Згідно з реставраційним завданням пошкоджені ліпні вироби повинні підлягати реставрації, доповненню або заміні новими. Для відновлення гіпсової ліпнини застосовується спосіб "догіпсування", який полягає у нанесенні на пошкоджені місця гіпсового розчину.

Для виготовлення нових ліпних деталей за робочими кресленнями або зразками спочатку потрібно зробити моделі, а з них виготовити форми, в яких потім відпивається необхідна кількість деталей. При цьому слід дотримуватись правила, що заново відлиті деталі мають бути повністю просушені в майстерні до відправлення на будівельний майданчик.

 

6.10.6.12 Для зовнішніх частин будівлі ліпні вироби повинні виготовлятися з водо­тривких матеріалів (для цього застосовуються гіпсові розчини підвищеної водостійкості) або необхідно передбачити надійний захист ліпнини від водопоглинання гідрофобними розчинами.

Для підвищення водостійкості та міцності гіпсових виробів необхідно:

- використовувати гіпсове тісто густої консистенції (водогіпсове відношення 0,5);

- вводити в тісто відповідні добавки ( сульфітно-спиртову бражку, водні емульсії синтетичних смол - фенолформальдегідних, кремнійорганічних, ПВА);

- обробляти гарячою оліфою (50...60 ^оС) з додаванням до 5 % (за масою) скипидару;

- замішувати гіпс 1,5 % розчином сірчанокислого цинку або близьким до насичення розчином бури;

- додавати до гіпсу вапно (до 5 % від його маси);

- використовувати високоміцні гіпси (естрих-гіпс, ангідритовий цемент);

- просочувати готові гіпсові вироби спеціальними розчинами (баритовою водою, розчином алюмокалієвих галунів, сірчанокислого цинку або заліза).

 

6.10.6.13 Для фасадних архітектурних деталей рекомендується використовувати цементні розчини, які в порівнянні з гіпсовими міцніші та довговічніші.

Для виготовлення цементних розчинів у якості заповнювача необхідно викорис­товувати дрібний річковий пісок та мармурову крихту. Для полегшення цементних архітектурних деталей потрібно використовувати легкий заповнювач (перліт).

Цементну суміш потрібно готувати у співвідношенні в'яжуче : заповнювач - 1:3.

При використанні легкого заповнювача, який характеризується підвищеним водопоглинанням, необхідний гідрофобний захист поверхні готового виробу або додавання при замішуванні гідрофобної добавки ГКЖ.

 

6.10.6.14 Для відливання ліпних виробів зі складним рельєфом на фасадах рекомендується використовувати гіпсоглиноземистий розширений цемент (ГОСТ 11052-74) марки 500.

 

6.10.6.15 При проведенні робіт із реставрації архітектурного та ліпного декору потрібно дотримуватися технології і методів встановлення і кріплення ліпних виробів:

- ліпні роботи можна виконувати при температурі не нижче 5 °С. Поверхня, до якої кріпиться фрагмент, повинна мати температуру не вище ЗО °С;

- в приміщенні не повинно бути протягів;

- до початку кріплення ліпні конструкції треба "провісити", розмітити осі і лінії установлення, визначаючи центри встановлення кожного виробу.

 

6.10.6.16 Вибір способу кріплення (мастики, шурупи, клячі, пірони) повинен бути вказаний у проекті. Він залежить від величини архітектурної деталі, її маси, форми і від поверхні, на яку встановлюють ліпнину.

При значному розмірі і масі ліпних деталей їх кріплення потрібно виконувати тільки за проектом, спеціально складеним для цього технологічного процесу, з використанням металевих кріплень (скоби, штирі, пірони тощо) з неіржавіючих металів.

 

6.10.6.17 Оцинковані металеві кріплення (цвяхи, штирі, костилі, петлі тощо) до установлення ліпних деталей потрібно обов'язково покривати натуральною оліфою і просушувати.

Кріплення ліпних деталей слід виконувати методом "приморожування" на гіпсовому або цементному розчині.

В зимових умовах використовувати цей метод категорично забороняється.

 

6.10.6.18 Для приклеювання легких ліпних деталей рекомендується застосовувати клеї типу "Спрут" (ТУ 88 УССР 193.062-84), епоксидні композиції, для невеликих деталей - розчинені в органічних розчинниках термопласти ПБМА, ПВБ або водоспиртові роз­чини ПВА.

Для заповнення великих проміжків між з'єднаннями фрагментів, великих тріщин доцільно проводити склеювання на рідкому гіпсовому розчині з додаванням 20...25 % розчину ПВА.

 

6.10.6.19 Всі старі непошкоджені ліпні вироби необхідно очистити від старої фарби і перевірити міцність їх кріплення до стіни. Фарбові покриття потрібно знімати за допомогою хімічних змивок або лужних паст. Після розм'якшення фарбові шари потрібно видалити вручну стеком або скальпелем.

Здійснювати лише механічне очищення від олійних фарб без використання спеціальних змивок не рекомендується.

 

6.10.6.20 За наявності набілів їх потрібно змочити водою, зчистити стеком, скаль­пелем і промити водою за допомогою жорстких щетинних щіток. Знімати набіли і пофарбування потрібно до шару оліфи жовтуватого кольору або до першого фарбового шару (ґрунтовки). Залишки змивки на поверхні виробів потрібно зняти і протерти ганчіркою, змоченою в уайт-спіриті.

 

6.10.6.21 Установлені нові і розчищені старі ліпні деталі для укріплення поверхні гіпсу потрібно покривати 30 % розчином залізного або мідного купоросу або 10 % розчином сульфату барію.

Гіпсова ліпнина підлягає захисно-декоративній обробці - пофарбуванню, тону­ванню, воскуванню, гідрофобізації.

Спочатку ліпнину необхідно прогрунтувати і максимально глибоко просочити гіпсову поверхню гарячою оліфою, розчином клею або лаку (шелак).

 

6.10.6.22 Перед фарбуванням потрібно обстежити деталі ліпних виробів, виправити дефекти, очистити від забруднення, а потім почати шпаклювання.

 

6.10.6.23 Враховуючи функціональне призначення приміщення, пофарбування (після шліфування поверхні) слід виконувати олійною фарбою з воском (пастоподібна фарба підбирається відповідно до паспорту кольорів).

 

6.10.6.24 Для тонування гіпсових виробів (різні засоби декоративної обробки, що імітують бронзу, чавун, слонову кістку, дерево, мармур і інші матеріали) потрібно використовувати художні олійні фарби, розведені оліфою, сикативом або лаком.

Роботи з імітації природних матеріалів повинні виконуватися за методиками, затвердженими проектом.

 

6.10.6.25 Для захисту ліпних виробів необхідне їх воскування. Для покриття застосовується розведений у скипидарі бджолиний віск (іноді віск змішується з милом, стеарином або парафіном). Воскові покриття є гідрофобізуючими.

 

6.10.6.26 Для захисту поверхні ліпнини від водонасичення потрібно використовувати гідрофобізуючі композиції. Кремнійорганічні гідрофобізатори мають чимало переваг перед восковими, в першу чергу, - довговічність, їх застосування рекомендується в таких випадках:

- за необхідності збереження матової поверхні ліпнини;

- за наявності прихованих пошкоджень, які виявляються при воскуванні;

- при відновленні воскових покриттів як модифікуючих домішок (в кількості 1 ...2 % до маси воску).

Із кремнійорганічних гідрофобізаторів рекомендується застосовувати 5% розчини поліорганосилозанів та поліорганосилоксанів у органічних розчинниках (толуол, ксилол, ацетон або їх суміші). Ця група полімерів поряд з гідрофобною властивістю забезпечує ефективне закріплення поверхні.

 

6.10.6.27 На фасадах виступні ліпні вироби і тяги потрібно захищати від руйнування і вивітрювання, накриваючи їх оцинкованим покрівельним залізом, міддю або нане­сенням фарб. При застосуванні чорного заліза його потрібно прооліфити і профар­бувати два-три рази олійною або іншою водостійкою фарбою. Ліпнину після просушування ґрунтують світлою оліфою з добавкою олійного білила і після висихання фарбують два-три рази олійною фарбою або покривають гідрофобізуючим розчином.

 

7 ПРАВИЛА ПРИЙМАННЯ РОБІТ І ОЦІНКА ЇХ ЯКОСТІ

 

7.1 Всі види робіт на пам'ятках після їх закінчення приймаються комісією під головуванням повноважного представника замовника, за обов'язкової участі представника державного органу охорони пам'яток, що видав дозвіл на їх проведення, і організацій, які виконували науково-проектні і реставраційні роботи, а також фахівців-архітекторів і технологів, які здійснювали наукове керівництво в процесі ведення робіт.

 

7.2 Після закінчення всіх видів робіт складається акт здавання-приймання ви­конаних робіт.

 

7.3 Після завершення робіт організація, яка здійснювала наукове керівництво, повинна представити в тримісячний термін у державні органи охорони пам'яток науково-реставраційний звіт про проведені роботи (після їх приймання).

 

7.4 При прийманні робіт з ущільнення та закріплення основ горизонтальність та відмітки потрібно контролювати нівеліром, площину поверхні - рейкою.

 

7.5 Якість ущільнення важкими трамбівками перевіряють пробним трамбуванням -двома ударами тією ж трамбівкою з висоти 4 м. Орієнтовна величина відмови для пісків 0,64 см, лесоподібних суглинків - 1 ...2 см.

 

7.6 Якість ущільнення визначають за щільністю зразків, відібраних за допомогою стандартних кілець. Орієнтовна щільність скелету грунту повинна складати: для пісків -1,63... 1,6 г/см³, для суглинків - 1,7 г/см³ (залежно від вологості).

 

7.7 Якість закріплення грунтів та гірських порід потрібно контролювати пробним бурінням та нагнітанням води в свердловину або іншими методами за проектом. У всіх випадках, коли характеристика основи не відповідає проектній, роботи з ущільнення повторюють і заново контролюють її якість.

 

7.8 Правильність забивання паль потрібно контролювати по осях. У процесі забивання паль у журналі реєструють всі умови занурення і контрольне відмовлення, яке заміряють у трьох послідовних залогах. Палі, що дали проектне відмовлення, не дійшли до проектної відмітки занурення, обстежують і за погодженням з проектною організацією продовжують занурення або замінюють іншими, які забивають на заново призначених місцях.

 

7.9 Набивні палі потрібно контролювати за міцністю контрольних бетонних кубиків. Несуча здатність всіх видів паль може бути встановлена контрольним динамічним випробуванням окремих паль або статичним навантаженням. Випробування пробних паль статичним та динамічним навантаженнями потрібно проводити:

- для пісків - не раніше ніж через три доби після влаштування;

- для глинистих грунтів - через 10...15 діб після влаштування. За результатами динамічних та статичних випробувань паль за необхідності по­трібно вносити корективи в проектне рішення.

 

7.10 Відповідність мурування кам'яних конструкцій проектним рішенням потрібно контролювати в процесі реставрації пам'яток до штукатурення поверхонь. Перевірці підлягають: правильність перев'язування швів, горизонтальність рядів, вертикальність кутів, прямолінійність поверхонь, товщина та заповнення швів. Для контролю правильності заповнення швів розчином і наявності арматури в різних місцях мурування знімають цеглу викладеного ряду (дві-три перевірки на поверх).

 

7.11 Приховані роботи (улаштування фундаментів, гідроізоляція мурування, укладка арматури, установлення та захист від корозії закладних деталей, закріплення карнизів і балконів тощо) контролюють та приймають безпосередньо в процесі їх виконання. На кожний вид цих робіт складають акт прихованих робіт, в якому дають оцінку їх якості, відмічають відповідність проекту та чинним нормативам. Після цього дозволяють виконання наступних робіт.

 

7.12 Якість реставрації дерев'яних конструкцій потрібно контролювати за схемами операційного контролю, що входить до складу технології.

 

7.13 Науково-реставраційний звіт є невід'ємною частиною проекту і включається в проектний кошторис.

 

7.14 Основні дані про захисну обробку деревини (вид захисного матеріалу, концентрація і температура розчинів, їх в'язкість тощо) потрібно заносити у спеціальний журнал. Вологість деревини, призначеної для біовогнезахисної обробки антисептиком, повинна бути не більше 25 %. Глибину проникнення безколірних антисептиків або антипіренів у деревину потрібно визначати індикаторами, які при взаємодії з захисними речовинами змінюють колір в обробленій зоні деревини.

 

7.15 Відхилення в розмірах несучих конструкцій та їх положення від проектного не повинні перевищувати: по довжині ±20 мм; по висоті конструкцій і опор ±10 мм; у відстані між осями конструкцій ±10 мм; відхилення конструкцій від вертикалі ±0,2 % висоти конструкції; зміщення центра опорних вузлів від центра опорних площадок ±10 мм.

 

7.16 Приймання кожного конструктивного шару покрівлі, недоступного для огляду після виконання наступного шару, оформляють актом на приховані роботи.

 

7.17 Відхилення від проектного нахилу для скатних покрівель не повинно перевищувати 0,5 %.

 

7.18 Штучні покрівельні матеріали повинні відповідати державним стандартам та знаходитися в конструкціях в проектному положенні.

 

7.19 Здачу готової покрівлі замовнику оформляють актом з оцінкою якості робіт та виданням гарантійного паспорта на виконані роботи із зазначенням гарантійного строку служби покрівлі.

 

7.20 Якість підготовки будівельних конструкцій для влаштування гідроізоляції і відповідності її вимогам ТУ та проекту фіксується актом на приховані роботи.

 

7.21 Штукатурна та фарбувальна гідроізоляція повинні накривати всю поверхню щільним та рівномірним шаром. Виявлені при огляді дутики, відшарування, тріщини, раковини та інші дефекти потрібно очищати, а потім нанести нову ізоляцію.

 

7.22 В литій асфальтовій ізоляції та асфальтовій штукатурці неприпустимі будь-які дефекти. Всі неякісно виконані ділянки потрібно видалити і заново залити асфальтом, а за необхідності нанести додатковий шар ізоляції.

 

7.23 В обклеювальній ізоляції необхідно перевіряти щільність прилягання килима до поверхні конструкції, а також кожного ізоляційного шару до суміжного. Відшарування і повітряні мішки між шарами, які виявляють простукуванням поверхні, не допускаються. Гідроізоляцію з такими дефектами потрібно зняти і замінити новою.

 

7.24 При влаштуванні жорсткої листової ізоляції потрібно контролювати надійність анкерних та зварювальних швів. Щільність зварювальних та інших стиків перевіряється гідравлічним випробуванням.

 

7.25 При здачі гідроізоляції та антикорозійних покриттів комісії представляють акти проміжного приймання прихованих робіт та дані про результати лабораторних випробувань застосованих матеріалів. У випадку просочення води до ізольованого приміщення вживають заходів із ліквідації дефектів в ізоляції.

 

7.26 При проведенні контролю і прийманні штукатурних робіт потрібно, щоб штукатурка була міцно з'єднана з поверхнею конструкції і не відшаровувалася від неї. Поштукатурені поверхні повинні бути рівними, гладкими з чіткими гранями кутів, без слідів затирочних інструментів, висолів тощо. Не допускаються наявність на штукатурці тріщин, раковин, пропусків при затиранні.

 

7.27 Відхилення поверхні стін, стелі від вертикалі та горизонталі не повинні пере­вищувати проектних або нормативних значень залежно від якості штукатурки.

 

7.28 Якість фарбування поверхонь залежить від ретельності підготовки малярних композицій та дотримання технології виконання робіт. Всі малярні композиції повинні мати задану в'язкість. Їх слід перецідити або очистити іншим способом від сторонніх включень та використати в строки, що відповідають їх придатності.

 

7.29 Пофарбовані поверхні повинні бути однотонними, без плям, смуг, бризок, волосків від щітки. Фактура поверхні, пофарбована олійними або емалевими фарбами, повинна бути глянцевою або матовою, без видимих нерівностей внаслідок поганого шліфування. Неприпустимі місцеві викривлення ліній та зафарбування в стиках.   

 

7.30 Фільонки, фризи та бордюри повинні бути однакової ширини без видимих стиків. Викривлення у фільонках допускаються не більше 1 мм на 1 м довжини. Рисунок, набитий по трафарету, повинен мати чіткий, правильний контур, без патьоків та про­пусків.

 

7.31 На поверхнях, обклеєних шпалерами, не повинно бути дутиків, плям, відхилень у стикуванні рисунків, пропусків в обклеюванні та відшарувань. З'єднання полотнищ впритик потрібно виконувати так, щоб вони не були помітні з відстані 2 м.

 

8 ЗАХОДИ 3 ОХОРОНИ ПРАЦІ

 

8.1 При виконанні ремонтно-реставраційних робіт на пам'ятках слід дотримуватися законодавства України про охорону праці та правил пожежної безпеки у будівництві і робіт з хімічними речовинами у відповідності з чинними нормативами, вимогами проекту та даних норм.

 

8.2 До самостійної роботи на об'єктах пам'яток дозволяється допускати робітників не молодше 18 років, що мають практичний стаж не менше року, тарифний розряд не нижче третього та пройшли інструктаж з техніки безпеки.

 

8.3 Для виконання реставраційних робіт, що пов'язані з застосуванням лакофар­бових і бітумних матеріалів, мастик, хімреактивів, робітникам видається спецодяг, спецвзуття по сезону, спецрукавиці та індивідуальні засоби захисту (окуляри, рес­піратори). Ті, що працюють безпосередньо на фасадах та покрівлі, повинні бути за­безпечені захисними поясами, які випробувані на навантаження 300 кг протягом 6 хв та капроновими мотузками довжиною 10м.

Керівники робіт несуть персональну відповідальність за допущення до роботи робітників без відповідного спецодягу, спецвзуття та засобів індивідуального захисту.

 

8.4 Перед початком роботи керівники робіт повинні переконатися в надійності риштувань, тимчасових огорож, перевірити справність інструменту, робочих ходових містків, якщо вони встановлені на висоті.

 

8.5 Складувати на покритті або на даху різні штучні матеріали та інструмент дозволяється за умови вжиття відповідних заходів проти їх падіння або здування вітром.

Після закінчення зміни, а також на час перерви у роботі всі залишки матеріалів і пристосування необхідно забрати з покриття або надійно закріпити їх дротом. Скидати з поверхів, покриття і даху матеріали, інструмент або інші предмети категорично за­бороняється.

Складувати матеріали на даху дозволяється тільки на спеціальних піддонах, які надійно закріплені. Зону можливого падіння матеріалів та інструменту потрібно обгородити. Після закінчення робочої зміни матеріали та інструмент необхідно прибирати або надійно закріпити.

Дозволяється спускати непотрібні предмети або сміття по спеціально влаштованих жолобах, трубах або інших пристроях.

 

8.6 При роботі з лакофарбовими матеріалами слід користуватися спецодягом (гумові фартухи, рукавиці, комбінезони), респіраторами зі змінними патронами, захисними окулярами.

 

8.7 Для захисту шкіри від дії лакофарбових матеріалів і розчинників рекомендується застосовувати захисні пасти та креми.

 

8.8 В місцях виконання фарбувальних робіт категорично забороняється куріння, застосування відкритого вогню, а також проведення робіт, які могли б викликати іскроутворення.

 

8.9 До роботи з лакофарбовими матеріалами та органічними розчинниками допускаються робітники, які пройшли інструктаж про шкідливість впливу на органи дихання та шкіру цих матеріалів та засвоїли заходи безпеки при роботі з ними.

Кількість лакофарбових матеріалів і розчинників, які знаходяться на місці виконання робіт, не повинна перевищувати змінну витрату.

Використовувати для миття рук органічні розчинники категорично забороняється.

 

8.10 На робочому місці повинна бути пам'ятка про те, що лакофарбові матеріали (мідянка, яр-мідянка, свинцеве білило, сурик свинцевий) є пожежонебезпечними, ток­сичними і викликають гострі і хронічні отруєння.

 

8.11 До роботи з фарбами (мідянкою, суриком свинцевим) дозволяється допускати лише тих робітників, які пройшли медичний огляд, ознайомлені під розпис з правилами техніки безпеки при роботі з отруйними, сипкими матеріалами і забезпечені усіма необхідними засобами індивідуального захисту: спецодягом, спецвзуттям, засобами захисту органів дихання.

 

8.12 На весь період виконання робіт потрібно виділяти ділянки, навколо яких повинні бути встановлені межі небезпечної зони, сигнальні огорожі, знаки безпеки і зроблені відповідні написи.

 

8.13 Лебідки, які служать для піднімання та опускання підйомних колисок, слід обладнувати подвійними гальмівними пристроями з безпечними рукоятками. Лебідки, що встановлюються на землі, потрібно завантажити баластом. Баласт слід закріплювати на рамі лебідки. Рух окремих канатів при підйомі і спусканні підйомних колисок повинен бути вільним; тертя канатів з виступними конструкціями і між собою не допускається.

 

8.14 Забороняється піднімати і опускати людей на колисках та інших допоміжних пристроях.

 

8.15 Об'єкти реставрації потрібно забезпечити аптечками з необхідними медикаментами і перев'язочними засобами, індивідуальними пакетами та носилками.

 

8.16 До початку робіт із влаштування основ під фундаменти слід перевірити стійкість та міцність закладених ухилів та кріплення стін траншей та котлованів, щоб упередити обрушення та зсуви. Для переміщення робітників слід встановити ходи з поручнями, а у вузьких місцях - приставні драбини.

 

8.17 При виконанні мурувальних робіт слід використовувати риштування і помости, які повинні бути міцними і стійкими.

Стояки трубчастих риштувань потрібно встановлювати на підкладки з дощок товщиною 50 мм, які укладають на сплановану поверхню і прикріплюють до стіни гачками за анкери, які закладають у стіну під час мурування. Жорсткість та незмінність риштувань у плані потрібно забезпечувати установкою діагональних зв'язків. Трубчасте риштування повинно бути забезпечено заземленням та захистом від удару блискавки.

 

8.18 При муруванні стін із внутрішніх риштувань по периметру споруди обов'язково потрібно встановити зовнішні захисні козирки - суцільного настилу шириною 1,5 м по кронштейнах з ухилом від стінки вверх під кутом 20°. Перший ряд козирків закріплюють на період до закінчення мурування стіни висотою 6...7 м від землі, а другий і наступні переставляють через кожні 6...7 м по ходу мурування. Козирки розраховують на зосереджене навантаження 1600 Н, яке прикладене посередині прогону з урахуванням динамічного коефіцієнта. Над входами в споруду пам'ятки слід влаштовувати навіс розміром у плані 2 м х 2 м.

 

8.19 Кожний ярус стіни слід мурувати так, щоб після влаштування риштування або міжповерхового перекриття він був вище рівня робочого місця муляра на два-три ряди мурування.

Робочий настил риштування слід обгороджувати інвентарними ґратчастими щитами, а саме риштування - поручнями висотою не менше 1 м, яке складається з самого поручня, проміжної та бортової дощок висотою не менше 150мм. Проміжок між стіною та робочим настилом риштування повинен бути не більшим 50 мм. Настил риштування слід регулярно очищати від сміття, а взимку від снігу, ожеледі та посипати піском.

 

8.20 До початку мурування на нижчому поверсі повинні бути встановлені сходи та площадки, балкони з привареною огорожею.

Всі отвори в стінах, розташованих на рівні настилу або не вище 60 см від його поверхні, необхідно закривати щитами огорожі.

 

8.21 Розбирати конструктивні елементи споруд при реставрації пам'яток потрібно під постійним наглядом інженерно-технічного працівника, при цьому необхідно суворо дотримуватися послідовності робіт, яка унеможливлює завалення інших конструкцій будівлі.

Ділянки, на яких проводять роботи, необхідно обгороджувати з відповідними по­переджувальними написами.

Під час розбирання кам'яних конструкцій необхідно поливати водою мурування та щебінь з метою видалення пилу.

 

8.22 При підсиленні та підведенні фундаментів інженерно-технічні працівники повинні вести нагляд за станом кріплення основи ям та стін, а також поведінкою гіпсових марок на тріщинах.

 

8.23 При складанні стін з дерев'яних конструкцій риштування потрібно влаштовувати через кожні 1,2 м по висоті. Укладання верхньої обв'язки та балок перекриття дозволяється тоді, коли стояки або рами каркаса закріплені підкосами у двох взаємно

перпендикулярних напрямках. До початку монтажу каркаса наступного поверху слід закріпити розкосами жорсткості всі стояки попереднього поверху.

 

8.24 Дерев'яні балки міжповерхових та горищного перекриття, елементи стель та накат потрібно укладати з риштувань. Для монтажу перегородок, будівельних кон­струкцій та інших частин будівлі пам'ятки з перекриттями по балках потрібно влаш­товувати настил шириною не менше 0,7 м із закріпленням щитів на опорах. Ходіння робітників та розміщення матеріалів на підшивці, прибитій знизу до балок, або по накатах, що укладені на череп'яні бруски, забороняється.

 

8.25 Робітники, які антисептують конструкції, повинні забезпечуватися спецодягом та захисними засобами. Після роботи інструмент та пристосування необхідно промити водою, просушити і покласти у захищене місце для зберігання. Антисептування дозволяється виконувати тільки на спеціально призначених ділянках. Після закінчення робіт це місце потрібно очистити, а робітники повинні старанно вимити відкриті частини тіла теплою водою з милом.

 

8.26 Приступати до влаштування покрівлі дозволяється тільки після перевірки надійності несучих і огороджувальних конструкцій даху. Робітники забезпечуються спецодягом, неслизьким взуттям та захисними поясами.

 

8.27 При роботі на мокрій покрівлі незалежно від ухилу, а на сухій покрівлі при ухилах більше 25° робітники повинні мати надійно закріплені переносні трапи шириною 30 см з набитими планками. Ходити по покрівлі з штучних матеріалів дозволяється тільки по таких трапах.

 

8.28 Навішувати водостічні труби потрібно тільки з риштувань або люльок, зонти на димових трубах при похилих покрівлях слід улаштовувати з риштувань.

Забороняється виконувати покрівельні роботи при вітрі, що досягає шести і більше балів, при густому тумані, ожеледиці, зливі та сильному снігопаді.

 

8.29 При виконанні гідроізоляційних робіт слід дотримуватися заходів для без­печного приготування та укладання гарячих бітумних мастик.

Верх котлів для варіння мастик та асфальтової маси повинен бути на висоті 1...1,2м від поверхні землі. Розігріту мастику та асфальтову масу потрібно доставляти до робочих місць в баках, щільно закритих кришками та заповнених не більше 3/4 об'єму. Підіймати баки з гарячою мастикою по вертикалі вручну забороняється.

 

8.30 Робітники, зайняті приготуванням мастик та влаштуванням ізоляції, повинні бути спеціально проінструктовані про способи завантаження матеріалів в котли, про варку мастик, небезпеку попадання води в котли та прийоми їх розвантаження і перенесення гарячої мастики або асфальтової маси. Робітники повинні мати спеціальне взуття та відповідний спецодяг.

 

8.31 Виконання антикорозійних робіт пов'язано з застосуванням легкозаймистих та інших горючих речовин, що здатні в суміші з повітрям утворювати вибухонебезпечні суміші. Зберігати такі матеріали потрібно в окремих приміщеннях, спеціально призначених для таких цілей.

 

8.32 При опоряджувальних роботах використовують комплекти машин з електроприводами. Металеві частини машин, які працюють при напрузі більше 36 В, слід заземлювати, а вимикачі розташовувати в закритих ящиках. Повинна бути передбачена можливість відключення всього електроустаткування в межах об'єкта.

 

8.33 Пневматичні апарати перед включенням слід випробувати на тиск, що перевищує в 1,5 раза робочий. Манометри цих апаратів повинні бути опломбовані.

 

8.34 Опоряджувати фасади з риштувань дозволяється в тому випадку, коли ці риштування мають паспорт заводу-виготовлювача.

 

Ширина настилу на риштуваннях при штукатурних роботах повинна бути 1,5 м, а при пофарбуванні - 1,0 м. Настили з двох сторін потрібно прибивати цвяхами. Висота проходів має бути не менше 1,8 м. Проміжок між стіною та настилом риштування не повинен перевищувати 150 мм, його потрібно закривати дошками, які знімаються. Поруччя на риштуваннях висотою 1,0 м слід улаштовувати з поручня, однієї проміжної та бортової дощок.

 

8.35 При влаштуванні риштування електричні проводи, що розташовані ближче 5 м, повинні бути знеструмлені та зняті.

 

8.36 У приміщеннях, де проводиться фарбування водними фарбами, електропроводка повинна бути знеструмлена.

 

8.37 Всі внутрішні малярні роботи та настилання підлог із пластиків з використанням композицій, що виділяють шкідливі леткі пари, дозволяється виконувати тільки при відчинених вікнах.

 

8.38 Для зменшення пилу в приміщенні, який утворюється під час зняття старого набілу, поверхню потрібно змочити водою. Набіл зі стелі знімають тільки в захисних окулярах.

 

8.39 Робота з приставних драбин дозволяється при невеликій площині фарбування та на висоті не більше 5 м від підлоги до настилу.

 

8.40 Пневматичне фарбування поверхні потрібно обов'язково виконувати в рес­піраторах і захисних окулярах.

 

8.41 Зовнішні поверхні глухих віконних рам рекомендується фарбувати у приміщенні (до навішування їх) або з зовнішніх риштувань.

 

8.42 При фарбуванні внутрішніх поверхонь неводними сумішами потрібно забез­печити штучну або природну вентиляцію приміщень, але без протягів.

 

8.43 Рами ліхтарів верхнього світла та скляних дахів потрібно фарбувати зі спе­ціальних драбин. Ставати на раму забороняється.

 

8.44 При фарбуванні покрівлі треба прив'язуватись запобіжними поясами до стійкої та міцної частини будинку. У разі крутого схилу покрівлю слід фарбувати з драбини, закріпленої за гребінь даху.

 

8.45 При використанні будівельних або хімічних розчинів, розчинників і фарб по­трібно дотримуватись правил і вимог, що викладені у інструкціях і паспортах виробника при роботі з цими матеріалами.

 

ДОДАТОК А (довідковий)

ПЕРЕЛІК НОРМАТИВНО-ПРАВОВИХ АКТІВ ТА НОРМАТИВНИХ ДОКУМЕНТІВ, НА ЯКІ Є ПОСИЛАННЯ В ЦИХ НОРМАХ

 

 

Закон України від 8.06.2000 № 1805-ІІІ	Про охорону культурної спадщини
Закон України від 18.03,2004  № 1626-ІV	Про охорону археологічної спадщини
Закон України від 1.06.2000 №1775-ІІІ	Про ліцензування певних видів господарської діяльності
Закон України від 14.10.94  № 208-ВР	Про відповідальність підприємств, їх об'єднань, установ та організацій за правопорушення у сфері містобудування
ДСТУ 3008-95	Документація. Звіти у сфері науки і техніки
ДСТУ Б А.2.4-4-99 (ГОСТ 21.101-97)	СПДБ. Основні вимоги до проектної та робочої документації
ДСТУ Б А.2.4-5-95 (ГОСТ 21.001-93)	СПДБ. Загальні положення
ДСТУ Б А.2.4-7-95 (ГОСТ 21.501-93)	СПДБ. Правила виконання архітектурно-будівельних креслень
ДСТУ Б А.2.4-10-95 (ГОСТ 21.110-95)	СПДБ. Правила виконання специфікації обладнання, виробів і матеріалів
СТ СЭВ 4409-83	ЕСКД. Чертежи строительные. Правила выполнения чертежей деревянных конструкций
СТ СЭВ 4937-84	ЕСКД. Чертежи строительные. Каменные конструкции
ДБН А.2.2-3-2004	Проектування. Склад, порядок розроблення, погодження та затвердження проектної документації для будівництва
РНиП 102-84	Временная инструкция о составе, порядке разработки, согласования и утверждения научно-проектной документации по памятникам истории и культуры
ДБН В.1.1-3-97	Захист від небезпечних геологічних процесів. Інженерний захист територій, будинків і споруд від зсувів і обвалів. Основні положення
ДБН В.2.6-14-97	Конструкції будинків та споруд. Покриття будівель та споруд
ДСТУ ISO-9000-1-95	Стандарти з управління якістю та забезпеченням якості. Частина 1. Настанови щодо вибору та застосування
ДСТУ ISO-9001-2001	Системи управління якістю. Вимоги
ДСТУ ISO-9004-2001	Системи управління якістю. Настанови щодо поліпшення діяльності
ГОСТ 5802-86	Растворы строительные. Методы испытаний
ДСТУ Б.В.2.7-23-95	Розчини будівельні. Загальні технічні умови
ГОСТ 20022.0-93 Межгосударственный стандарт	Защита древесины. Параметры защищенности
ГОСТ 20022.6-93 Межгосударственный стандарт	Защита древесины. Способы пропитки
ГОСТ 28815-96 Межгосударственный стандарт	Растворы водные защитных средств для древесины. Технические условия
ГОСТ 30028.1-93 Межгосударственный стандарт	Средства защитные для древесины. Повидовой метод испытания защищающей способности антисептиков

ГОСТ 30219-95 Межгосударственный стандарт	Древесина огнезащищенная. Общие технические требования
ГОСТ 11052-74	Цемент гипсоглиноземистый расширяющийся
СНиП ІІІ-4-80	Техника безопасности в строительстве
СНиП 3.02.01 -87	Земляные сооружения, основания и фундаменты
СНиП 2.02.03-85	Свайные фундаменты
ВБН В.2.1-1-97	Основи і фундаменти будівель та споруд. Підсилення фундаментів будівель та споруд, побудованих на лесових ґрунтах, буроін'єкційними палями
Протокол Вченої ради ІА HAH України № 6 від 27.05.04	Положення про кваліфікаційний документ ("Відкритий лист") на право проведення наукового дослідження археологічної спадщини
Міжнародні документи, ратифіковані Україною
ЮНЕСКО, XVII сесія; Париж, 1972 р.	Конвенція з охорони всесвітньої культурної і природної спадщини
Сторони Європейської культурної конвенції, 1992 р.	Європейська конвенція з охорони археологічної спадщини

 

 

ДОДАТОК Б (рекомендований)

ПЕРЕЛІК МІЖНАРОДНИХ ДОКУМЕНТІВ,

ПОЛОЖЕННЯ ЯКИХ РЕКОМЕНДУЄТЬСЯ ВРАХОВУВАТИ

ПРИ ВИКОНАННІ НАУКОВО-РЕСТАВРАЦІЙНИХ РОБІТ НА ПАМ'ЯТКАХ

 

 

Рекомендація з охорони на національному рівні культурної та природної спадщини	XVII сесія ЮНЕСКО; Париж, 1972 р.
Рекомендації із збереження і сучасної ролі історичних ансамблів	XIX сесія ЮНЕСКО; Найробі, 1976 р.
Конвенція з охорони архітектурної спадщини Європи	Рада Європи, Гранада, 1985 р.
Міжнародна хартія з охорони і реставрації нерухомих пам'яток і визначних місць (Венеціанська хартія)	II Конгрес архітекторів і технічних спеціалістів в царині нерухомих історичних пам'яток, Венеція, 1964 р.
Міжнародна хартія з охорони історичних садів (Флорентійська хартія)	Міжнародний Комітет з історичних садів, Флоренція, 1981 р.
Міжнародна хартія з охорони історичних міст (Вашингтонська хартія)	Міжнародна рада з охорони пам'яток і виз­начних місць (ICOMOS), Вашингтон, 1987 р.
Міжнародна хартія з охорони археологічної спадщини (Лозаннська хартія)	Лозанна,1990 р.
Кодекс етичних принципів охорони й реставрації пам'яток, ансамблів та визначних місць	Генеральна Асамблея Міжнародної ради з охорони пам'яток і визначних місць (ICOMOS), Коломбо, 1993 р.
Міжнародна хартія з охорони традиційної архітектурної спадщини (Стокгольмська хартія)	Стокгольм, 1998 р.
Міжнародна хартія з охорони та реставрації архітек­турно-містобудівної спадщини (Краківська хартія)	Міжнародна пам'яткоохоронна конференція, Краків, 2000 р.
Ризька хартія з автентичності та реконструкції історичних об'єктів у контексті збереження культурної спадщини	Регіональна конференція "Культурна спадщина: автентичність і історична реконструкція", Рига, 2000 р.

 

 

ДОДАТОК В

(обов'язковий)

ТЕРМІНИ ТА ВИЗНАЧЕННЯ

 

пам'ятка - об'єкт культурної спадщини національного або місцевого значення, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам'яток України;

 

об'єкт культурної спадщини - місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їх частини, пов'язані з ними території чи водні об'єкти, інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об'єкти незалежно від стану схоронності, що донесли до нашого часу цінність з антропологічного, археологічного, естетичного, етнографічного, історичного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність;

 

консервація - сукупність науково обгрунтованих заходів, які дозволяють захистити об'єкти культурної спадщини від подальших руйнувань і забезпечують збереження їх автентичності з мінімальним втручанням у їх існуючий вигляд (тобто збереження пам'ятки практично в тому вигляді, в якому вона дійшла до наших днів);

 

реставрація - сукупність науково обгрунтованих заходів щодо укріплення (консервації) фізичного стану, розкриття найбільш характерних ознак, відновлення втрачених або пошкоджених елементів об'єктів культурної спадщини із забезпеченням збереження їх автентичності;

 

реабілітація - сукупність науково обґрунтованих заходів щодо відновлення культурних та функціональних властивостей об'єктів культурної спадщини, приведення їх у стан, придатний для використання;

 

ремонт - сукупність обґрунтованих заходів на об'єктах культурної спадщини, що забезпечують їх функціонування та фізичне збереження в існуючому витяді і не зачіпають історичної субстанції, конструктивних і декоративних елементів цих об'єктів;

 

відновлення - сукупність науково обґрунтованих заходів щодо відтворення втрачених елементів об'єктів культурної спадщини на основі історичної та дослідницької документації із збереженням історичних форм, розмірів, масштабу, кольору та використанням будівельних матеріалів, сумісних з первісними;

 

автентичність - ознака пам'ятки, що полягає в достовірності її задуму, спорудження і застосованих вихідних матеріалів (субстанцій) та технологій; істотні модифікації і доповнення, набуті пам'яткою протягом історичного розвитку, можуть розглядатися як складова частина автентичності;

 

боргування - реставраційні заходи з укріплення та захисту країв і торців ділянок історичної субстанції (до даного комплексу робіт можуть включатися шпаклювання та виділення меж зазначеної ділянки);

 

зондаж –

1) натурне дослідження елементів пам'ятки, що здійснюється шляхом звільнення частини поверхні (розкриття) від верхніх шарів;

2) розкрита ділянка пам'ятки, що демонструє її характеристичні та специфічні елементи;

 

комплексон - органічна сполука, здатна утворювати комплексні сполуки з солями та окислами металів. Застосовується для очищення поверхонь від сольових забруднень та виведення плям;

 

клямра - металева пластина складного профілю для кріплення окремих елементів чи деталей конструкцій;

 

олива –

1) рідка суміш високомолекулярних вуглеводнів, продукт переробки нафти, що використовується в техніці як мастильний, ізоляційний, консерваційний матеріал та робоча рідина;

2) олія з оливок (плодів оливкового дерева) нижчого гатунку, технічна;

 

олія - природний продукт рослинного походження, що є сумішшю ацилгліцеринів (складних ефірів гліцерину) вищих карбонових кислот;

 

первинний (матеріал) - той, який використовувався для будівництва об'єкта та його архітектурних елементів раніше вторинних (ремонтних, реставраційних тощо);

 

первісний (матеріал) - той, який використовувався для будівництва об'єкта з самого початку і був замінений;

 

риштак - жолоб для стікання води, видовбаний у колоді з випуском за межі фронтону;

 

штраба - виступ або заглиблення в муруванні, що служить для подальшого з'єд­нання з другою стіною чи іншим конструктивним елементом.

 

ДОДАТОК Г

(довідковий)

СТАРОДАВНІ БУДІВЕЛЬНІ РОЗЧИНИ ТА МАТЕРІАЛИ

 

ВСТУП

 

Проведення реставраційних робіт тісно пов'язане з первісною технологією будівництва пам'яток архітектури.

 

В різних історичних районах із відмінними природними ресурсами використо­вувалися відповідно різноманітні будівельні матеріали та технології.

Їх вивчення та порівняння дає можливість проаналізувати розвиток будівельної справи з давніх часів дотепер, встановити вихідний речовинний склад стародавніх будівельних розчинів, відновити давні технологічні рецепти, встановити хронологічну послідовність етапів будівництва та розробити технологічні рекомендації для консервації та реставрації.

Пам'ятка архітектури в комплексі - будівельних конструкціях, декорі, оздобленні фасадів і інтер'єрів - складається з різноманітних видів матеріалів і їх композицій. Використання кожного з них визначається конкретною технологією.

Пам'ятки періоду Київської Русі Х-ХІІІ ст. вирізняються застосуванням вапняноцем'янкових розчинів та плінфи, а також технікою мурування - "з утопленим рядом". Яскравим прикладом цих особливостей стародавнього будівництва е Софійський собор в Києві, який також е шедевром монументальної архітектури та найдавнішою збереженою пам'яткою Київської Русі.

 

ВИДИ СТАРОДАВНІХ БУДІВЕЛЬНИХ РОЗЧИНІВ

 

У будівництві розчинами названо спеціально виготовлені суміші з в'яжучого та заповнювача.

Залежно від речовинного складу в'яжучого розчини поділяють на глиняні, вапняні, гіпсові, цементні та їх похідні, наприклад, вапняно-гіпсові та інші.

Заповнювач здебільшого відіграє роль опіснювача: зменшує витрату в'яжучого та може виконувати специфічні функції, наприклад, надавати розчинам гідравлічних властивостей, використовуватися для армування тощо.

Штукатурні розчини однієї пам'ятки, як правило, відрізняються від її мурувальних розчинів більш ретельним приготуванням: наявністю добре відсортованого заповню­вача, більш масним складом, домішкою клею, гіпсу, більш високою пластичністю та адгезією при ідентичності мінерального складу. Саме аналогія мінерального складу й дозволила штукатурні розчини не виділяти в окремі групи. Винятком стали розчини під живопис та спеціальні декоративні штукатурки, технологія виготовлення яких різко відрізняється від виготовлення більшості мурувальних та штукатурних розчинів.

 

Глиняні розчини

 

Використання глини в будівництві відоме з давніх часів як в'яжучого у муруваннях із природного каменю, для тинькування стін, бутування підмурків, виготовлення цегли-сирцю та обпаленої цегли, будівельної кераміки (трипільська та придунайська культури).

Нині глина продовжує залишатися одним з найважливіших компонентів будівельних матеріалів.

Глина - тонкоуламкова дисперсна пластична гірська порода - продукт вивітрювання вивержених та метаморфічних порід, багатих польовими шпатами. Різновидів глиняних мінералів досить багато, але головним серед них є каолініт.

Розчин має жовтувато-бурий колір, який визначається гідроокислами заліза, щільний, руйнується руками.

Мікротекстура неорієнтована.

Мікроструктура алевритова в поєднанні з тонколускуватою.

Порода складається з тонколускуватого агрегату глиняних та гідрослюдистих мінералів, дрібних подовжених лусочок гідробіотиту і кутастих зерен кварцу і польового шпату розміром до 0,1 мм.

Група глиняних розчинів представлена зразками розчину забутування фундаменту, виявленого на території поблизу Десятинної церкви в Києві. Ця будівля, можливо, є однією з найдавніших часів Київської Русі, що датовані Х ст.,- палацом княгині Ольги.

 

Вапняні розчини

 

Розчини на вапняному в'яжучому є найпоширенішими в Україні і тому їх класифікація вимагає додаткових пояснень.

Вапняне в'яжуче є мікротонкозернистим агрегатом продуктів гідратації та карбонатизації вапняного тіста: карбонату кальцію і гідрату окису кальцію.

Різноманітність розчинів цієї групи обумовлена не стільки періодом їх використання, скільки різницею складу їх заповнювачів. За складом заповнювача серед вапняних розчинів можна виділити такі головні групи:

- вапняно-піщані;

- вапняно-карбонатні;

- вапняно-цем'янкові;

- вапняно-карбонатно-цем'янкові.

 

Вапняно-піщані розчини

 

Як заповнювач у вапняних розчинах використовується пісок. До піщаних відносяться уламкові породи з розмірами зерен від 0,05 мм до 2 мм.

Для розчинів, що використовувалися для будівництва пам'яток Кримського півострова та Північного Причорномор'я, - Херсона, Миколаєва, Одеси - притаманне використання морського піску, який складається з добре обкоченого матеріалу гальки та напівобкочених уламків черепашок молюсків, голкошкірих, мшанок, коралів тощо.

У розчинах на пам'ятках Придніпров'я та центральних областей України використовувався річковий пісок, до складу якого входить велика кількість уламків кварцу з домішкою польових шпатів, лусочок глиняних мінералів та гідрослюд. У деяких спорудах спостерігається використання розчинів з піском, що добували в ярах. Він має мінеральний склад, аналогічний річковому піску, але відрізняється більшим вмістом польових шпатів та глиняних мінералів.

 

Мікроструктура вапняного розчину з річковим кварцовим піском

 

Розчини мають сірий, світло-сірий, іноді з бурим відтінком кольори середньої міцності. Іноді мікрохімічна реакція фіксує наявність домішки рослинного клею.

Співвідношення в'яжучого і заповнювача 1:1-1:2.

Заповнювач складається з обкочених та кутасто-обкочених зерен кварцу. Розмір домінуючої фракції становить 0,4 мм -1,0 мм.

Ці розчини були використані в муруванні стін церкви Іоанна Хрестителя (XII ст.), м. Львів.

 

Вапняно-карбонатні розчини

 

В будівельних розчинах споруд західних областей України (Волинській, Івано-Фран-ківській, Львівській тощо) роль заповнювача виконував подрібнений вапняк різних порід.

Розчини з карбонатним заповнювачем характеризуються досить великою міцністю. Взаємодія вапняного в'яжучого з карбонатним заповнювачем - піском з черепашок, меленим вапняком чи мармуром - заснована на ідентичності хімічного складу вихідної речовини - кальциту (СаСО₃). У результаті цієї взаємодії в процесі перекристалізації утворюється кальцит, що підвищує міцність розчину.

 

Вапняний розчин із заповнювачем у вигляді морського піску

 

Розчин має рожево-бурий колір, досить високу міцність.

Текстура неоднорідна. Мікрохімічна реакція дала позитивну реакцію на наявність рослинного білка.

Мікроструктура органогенно-детритова.

Заповнювач складається з обкочених уламків черепашок молюсків, пеліціпод, мшанок, форамініфер тощо.

Фракційний склад заповнювача:

5,0 мм ... 1,0 мм - 40 %;

1,0 мм ... 0,5 мм - 50%.

Вапняні розчини з морським піском з уламків черепашок було використано в мурувальних розчинах підмурків та стін Генуезької фортеці (XIV-XV ст.), м. Судака на Кримському півострові.

 

Вапняний розчин із заповнювачем у вигляді подрібненого оолітового вапняку

 

Розчини кремового кольору, середньої міцності.

Співвідношення в'яжучого та заповнювача -1:1.

Мікроструктура оолітова.

Заповнювач складається з подрібненого оолітового вапняку. Оолітовий вапняк - гірська порода, яка складається з оолітів, тобто кристалізаційних облямівок кальциту навкруги уламків кварцу та черепашок.

Фракційний склад заповнювача:

                  0,7 мм ... 0,4 мм - 10%;

                  0,2 мм ... 0,4 мм - 80 %;

                  0,1 мм ... 0,2 мм - 10 %.

Розчини такого складу було використано в муруванні стін церкви-фортеці (ІІ -ХІХст.) м. Сітківці Хмельницької обл.

 

Вапняно-цем'янкові розчини

 

Специфічна технологія будівельних вапняних розчинів на пам'ятках Київської Русі Х-ХІІІ ст. характеризується використанням у складі заповнювача цем'янки або подрібненої плінфи.

 

Макроструктура та мікроструктура вапняного розчину з цем'янкою

 

Розчини мають рожевий, бурий, жовтий, кремуватий, червоний колір з неоднорідною грудкуватою текстурою, що обумовлено наявністю в них уламків цем'янки відповідного кольору. Різноманітність кольорової гами уламків цем'янки залежить, як від присутності домішки мінералів відповідного кольору (наприклад, гідроокислів заліза), так і від параметрів обпалювання (температура обпалювання, час охолодження тощо).

Міцність розчинів висока і досягнута за рахунок хімічних процесів взаємодії в'я­жучого та заповнювача з утворенням нових мінеральних форм - гідроалюмосилікатів кальцію, які за складом наближаються до продуктів гідратації сучасних цементів.

Співвідношення в'яжучого і заповнювача - 1:1, але кількість останнього може зменшуватись до 15-30 %.

Заповнювач складається з подрібненої цем'янки (обпаленого суглинку).

Розмір уламків заповнювача - від кількох сантиметрів до сотих часток міліметра.

Звертає на себе увагу контакт в'яжучого з заповнювачем. У результаті інтенсивної взаємодії межа уламків не чітко означена. Розмір зерен кальциту в приконтактних зонах збільшується до 0,01 мм в порівнянні з мікрозернистою основною масою вапняного в'яжучого, що призводить до утворення облямівок навкруги уламків заповнювача.

Окрім уламків цем'янки, спостерігаються поодинокі кутасті зерна кварцу, які за розміром та формою аналогічні зернам кварцу з цем'янки і потрапили в розчин у результаті подрібнення цем'янки, а не як спеціальна домішка.

Вапняно-цем'янкові розчини застосовувались у пам'ятках Х-ХІ ст. - Десятинній церкві, Золотих воротах, Софії Київській (м. Київ)

 

Вапняно-карбонатно-цем'янкові розчини

 

Доволі часто в вапняних розчинах використовують заповнювач, що складається з кількох компонентів: піщано-карбонатний, піщано-цем'янковий, піщано-гіпсовий, карбонатно-цем'янковий та ін.

Яскравим прикладом використання вапняно-карбонатно-цем'янкових розчинів є Спасо-Преображенський собор у м. Новгород-Сіверський.

В'яжуче представлене субмікрокристалічним карбонатом кальцію з яскравим інтерференційним забарвленням.

Заповнювач представлений уламками вапняку місцевого походження та уламками цем'янки.

Уламки вапняку мають обкочену форму і розмір від 0,1 мм до 2 мм.

Уламки цем'янки мають кутасту форму і розмір від 0,5 см до 1 см. Цем'янка -ізотропна глиниста маса, насичена кварцово-польовошпатовим опіснювачем у вигляді кутасто-уламкових зерен польових шпатів розміром від 0,01 мм до 0,05 мм та кутасто-обкочених і обкочених зерен кварцу розміром від 0,1 мм до 0,2 мм. Поодинокі зерна кварцу досягають 0,2 мм ... 0,6 мм. Контакт в'яжучого та заповнювача досягає товщини від 0,1 мм до 0,5 мм.

Кількість спіснювача - до 75 %.

 

Гіпсові розчини

 

Розчини на гіпсовому в'яжучому знайшли широке використання в спорудженні пам'яток архітектури України.

Гіпсове в'яжуче готується шляхом випалу гіпсового каменю (Ca₂ SO₄ ·2Н₂O). До гіпсу також додається вапно. Співвідношення цих складових змінюється в досить широкому діапазоні залежно від того, з якою метою використовується розчин. Завдяки суттєвій різниці оптичних констант ці мінерали досить легко діагностувати мікроскопічними методами.

У будівельних розчинах деяких пам'яток подрібнений природний гіпсовий камінь (алебастр) використовувався як заповнювач, наприклад, гіпсові розчини з подрібненим алебастром у муруванні стін дзвіниці Успенського собору (1157 р.) у с. Крилос Івано-Франківської області.

Розчин має світло-сірий колір, щільний, міцний, неоднорідної макротекстури.

Співвідношення компонентів (гіпс - заповнювач) - 1: 0,3.

Мікроструктура тонковолокниста в поєднанні з крупноволокнистою.

В'яжуче - гіпсове з невеликою домішкою вапна. На тлі тонковолокнистого гіпсового в'яжучого зустрічаються ділянки крупноволокнистого гіпсу з розміром кристалів до 1,5 мм, які можливо є наслідком "недовару" в'яжучого. Острівці вапняної складової в'яжучого представлені субмікрокристалічним карбонатом кальцію з яскравим інтерференційним забарвленням і складають не більше ніж 2...З % площі шліфа.

Заповнювач - пісок карбонатно-кварцового складу. Пісок є продуктом подрібнення піщаного вапняку (міцної гірської породи), в якому округлі та кутасті зерна кварцу, польового шпату зцементовані кристалічним (іноді мармуризованим) карбонатом кальцію.

Таким чином, заповнювач у шліфі має вигляд більш-менш рівномірно розподілених у полі в'яжучого зерен кварцу, польового шпату, кристалів карбонату кальцію розміром від 0,1 мм до 1,00 мм, кількістю до 10...30 % площі шліфа.

Зустрічаються включення деревного вугілля, піщано-карбонатного аргіліту з тон­козернистою структурою та поодинокі уламки алебастру (розміром до 2 см).

 

ФРЕСКОВИЙ ЖИВОПИС

 

Назва "фреска" для цієї живописної техніки з'явилася в Італії в XV ст. і означала живопис по вологому. Однак сама ця техніка виникла багато раніше (точний час виникнення невідомий). Робота фарбами по вологому вапняному тиньку описана у римського автора Витрувія. Він відзначав, що не всі фарби можуть наноситися по вологому вапняному тиньку. Деякі з них вимагають клейового в'яжучого. Зразки античних фресок відкриті при розкопках римських міст Геркуланума, Стабія, Помпеї. Відомі вони і в інших місцях, у тому числі і на Україні в Криму.

Античні фрески виконувалися переважно на багатошаровому тиньку, у вапно якого додавали як наповнювач найчастіше пісок. Інколи вживали гідравлічні наповнювачі типу тертої кераміки, пемзи чи пуцоланової землі. У верхні шари тиньку могла дода­ватися мармурова пудра, яка дозволяла полірувати поверхню тиньку і таким чином разом з використанням пігментів імітувати поверхню мармуру.

Від римлян фрескову техніку успадкували візантійці, які застосовували її для розписів церковних інтер'єрів, а подекуди зовнішніх стін. Як і римляни, візантійці писали по вологому вапняному тиньку в багатьох випадках із значною домішкою клейового розчину. Техніку виготовлення тиньку вони значно спростили роблячи переважно двошаровий тиньк. Мінеральні наповнювачі частково замінили соломою. Разом з тим традицію використання гідравлічних мінеральних домішок зберегли.

Після прийняття Київською Руссю християнства в кінці Х ст. ця техніка потрапила через грецьких майстрів до Києва. Першим храмом у Києві, розписаним у такий спосіб, про який маємо відомості, була Десятинна церква, освячена у 996 році (відома з розкопок). З Києва ця техніка потрапила в північну Русь (Новгород, Володимир на Клязьмі). Фресковий живопис на значних площах зберігся в Софійському соборі XI ст., Кирилівській церкві XII ст., Михайлівському соборі XI ст., Видубицькому монастирі, пам'ятках ХІ-ХІІ ст. Чернігова та Галича. Зразки фресок знаходили в розкопах старокиївських храмів. З XIV-XV ст. фрески відомі у Лужанах та Лаврові. Тут у тиньку виявлені ще волокна овечої вовни (Лужани) та коноплі (Лаврів). З деякою модифікацією фреска у візантійському варіанті продовжувала використовуватись для розписів храмів і в Московській Русі і Росії до початку XVIII ст. Пізніше її починають витісняти сучасні на той період і розповсюджені в стінному малярстві західної Європи чисто клейова та олійна техніки. В Україні середньовічна фреска, заснована на візантійській традиції, зникає дещо раніше ніж у Росії. Останній, відомий на сьогодні її зразок - це розписи церкви Спаса на Берестові біля Києво-Печерського монастиря, виконані майстрами, запрошеними до Києва у 1644 р. митрополитом П.Могилою з Афону, де візантійська традиція стінних розписів продовжувала існувати ще довгий час після падіння Візантії. У XVIII ст. фреску замінює вапняно-казеїнова техніка настінного малярства.

У західній Європі в середньовічний період у стінописах використовувалась фрес­кова техніка у візантійському варіанті, але переважно з піщаними наповнювачами. В період проторенесансу і ренесансу починає відроджуватися традиція виготовлення античних багатошарових штукатурок з піщаним наповнювачем.

В Горянах збереглась фреска від XII ст. - романська, XIV ст. - місцевих майстрів та кінця XIV ст. - проторенесансна.

 

 

Таблиця Г.1 - Стародавні будівельні матеріали і технології, що використовувалися при

спорудженні та ремонті пам'яток культурної спадщини

 

 

№ пор.	Назва	Характеристика
А. Матеріали
1	Плінфа	Плінфа – давньоруська цегла особливої форми та розміру, що більше нагадує керамічну неглазуровану плитку від світло-жовтого до червоно-бурого кольору, випалена при температурі вище 1000 С. Плінфа - квадратна або прямокутна з розміром сторін від 27 см до 36 см, товщиною - 2,5...5 см.
2	Цем'янка	Цем'янка - активна домішка, яка виготовлялась випаленням лесовидного суглинку, розтиралась і в подрібненому вигляді додавалась до вапна. Пізніше (в ХІІ-ХІІІ ст.) вироблялась подрібненням керамічної маси (уламків плінфи, гончарних виробів тощо). Ця добавка містила активні SiO та АІО, які реагували з Са(ОН), утворюючи силікати і алюмінати кальцію, що обумовлювало гідравлічність даних розчинів.
3	Брущата цегла, брущатка	Великорозмірна довговічна цегла, виготовлена з міцних порід каменю, яка використовувалась для мощення доріг і підлог.
4	Блоки з каменю-вапняка	Великорозмірні тесані блоки з каменю-вапняка використовувались для мурування стін, спорудження товстостінних оборонних укріплень, фортець, соборів тощо. Блоки з каменю-вапняка застосовувались як будівельний матеріал у західній і південно-західній областях України. Різновидом цього будівельного матеріалу є блоки з каменю-черепашника, який використовувався у спорудах Кримського півострова.
5	Глиняна цегла (обпалена)	Основний стіновий матеріал південних та центральних районів України в XVII-XVIII ст. Його широко застосували в культовому, цивільному і житловому будівництві.
Б. Спеціальні вироби і технології
6	Голосники, акустичні резонатори	Керамічні посудини, що вмуровувались у склепіння церков та соборів, виконували роль акустичних резонаторів та полегшували конструкції споруд. Крім того, на внутрішніх стінах голосників конденсувалась волога з повітря в періоди негоди, яка згодом поступово випаровувалась. Цей процес сприятливо впливав на вологісний стан мурування та живопису.
7	Ліпні вироби з глини	Для ліпних робіт використовувались глини, що утворювались в природі з ущільненого мулу, намулу, глею. Вони мали синюватий колір, у них мало піску та інших домішок. Видобута в кар'єрах глина доставлялась до місця призначення у вигляді грудок різної форми і розміру. Після спеціальної обробки і добавки рослинної олії (до 20 % від маси глини) готувалось глиняне тісто, з якого виготовляли ліпні вироби. Для надання виробам зеленуватого кольору в глину добавляли ультрамарин.
8	Черепиця	Покрівельний матеріал у вигляді випалених глиняних жолобчастих пластинок або плиток.

 

 

Закінчення таблиці Г.1

 

№ пор.	Назва	Характеристика
9	Керамічні труби	Керамічні труби в давнину використовувались для водовідведення, водопостачання і їх застосування датується початком нашої ери.
10	Мозаїки	Зображення або візерунок, зроблений з окремих, щільно припасованих один до одного і закріплених на мурувальному розчині або спеціальній мастиці різнокольорових шматочків скла (смальти), кераміки, природного каменю. Здебільшого мозаїкою прикрашали стіни культових споруд, але інколи таким чином улаштовували і підлоги (окремі вставки, візерунки, зображення тварин тощо).
11	Технологія мурування стін із застосуван­ням плінфи	Специфікою стародавніх технологій мурування стін були: - змішана техніка мурування ("opus mixtum") - чергування рядів плінфи з рядами валунів природного каменю (Софія Київська); - мурування з "утопленим" (захованим) рядом (церква Спаса на Берестові); - порядова кладка плінфи (Кирилівська церква); - використання цем'янкових розчинів.
12	Техніка графіто	Вирізання орнаменту чи зображень на поверхні затужавілого тиньку. При цьому створювались відповідні оптичні ефекти за рахунок різної глибини та фактури поверхонь. Дана техніка застосовувалася для декорування стін будівлі.
13	Техніка S-графіто	Більш складний різновид техніки графіто, коли фрагменти чи зображення вирізали по тиньку, що складався з кількох різнокольорових шарів. В результаті одержували об'ємне поліхромне зображення.
14	Графіті	Стародавні написи на стінах будівель про тодішні події, факти та подяки. На сьогодні такі написи є надзвичайно важливими історичними пам'ятками.

 

 

ДОДАТОК Д

(довідковий)

СУЧАСНІ МАТЕРІАЛИ, РЕКОМЕНДОВАНІ ДЛЯ ПРОВЕДЕННЯ

КОНСЕРВАЦІЙНИХ І РЕСТАВРАЦІЙНИХ РОБІТ

 

Одним з основних завдань перед реставраторами є підбір матеріалів для консервації та реставрації пам'яток.

Якщо прийнято рішення, що заміна матеріалу - єдиний вихід при реставрації пам'ятки, то новий матеріал повинен бути сумісним та відповідати тому, який замінюють за композицією, дизайном, кольором, фактурою та іншими візуальними якостями (характеристиками).

Матеріали для проведення консерваційних та реставраційних робіт можна розподілити за такими напрямами застосування:

- загально-реставраційного призначення;

- для захисту пам'ятки від надмірного зволоження;

- для розчищення поверхні пам'ятки;

- для захисту та укріплення поверхні пам'ятки;

- для пофарбування фасадів та інтер'єрів;

- для штукатурних та ліпних робіт і консервації каменю;

- для консервації деревини;

- для реставрації металу;

- клеї;

- розчинники.

Перелік матеріалів, які пройшли апробацію протягом багатьох років на пам'ятках України та за її межами і можуть бути рекомендовані для застосування при проведенні консерваційних та реставраційних робіт на пам'ятках, наведений у таблиці Д.1.

 

Таблиця Д.1 - Сучасні матеріали, рекомендовані для проведення консерваційних і реставраційних робіт

 

№ пор.	Матеріал (ГОСТ, ДСТУ, ТУ тощо)	Область застосування	Основні характеристики і вимоги щодо якості	Примітки
1. Матеріали загальнореставраційного призначення
1.1	Вапно (ДСТУ Б В.2.7-90-99)	Реставрація мурування та штукатурки, ліпнини та різного декору, природного каменю	Не нижче 2-го сорту	Бажано застосування вапняного тіста з терміном гашення не менше двох місяців, без незагашених часточок та сторонніх домішок
1.2	Пісок для будівельних робіт (ГОСТ 8735-88)	Реставрація мурування та штукатурки	Необхідні характеристики визначаються технологічним розділом проекту	Як правило, для реставраційних робіт пісок просіюють через відповідне сито і промивають
1.3	Гіпс (ДСТУ Б.А.1.1-36-94)	Реставрація ліпних виробів та штукатурки	Марки не нижче Г10	Не допускається присутність грудок і сторонніх домішок
1.4	Білий портландцемент (ГОСТ 965-78)	Реставрація мурування та штукатурки	Марки не нижче М 300	Застосовується обмежено, найчастіше як домішка до вапняного тіста
1.5	Цементи (ДСТУ Б В.2.7-46-96, ГОСТ 25328-82)	На пам'ятках, де він застосо­ваний при їх спорудженні (будівлі XX ст.)	Марки не нижче М 400	Слід застосовувати дуже обережно і тільки згідно з технологією на реставрації пам'ятки. Міцність розчину не повинна суттєво перевищувати міцності основи. Цементні розчини утримують вологу і можуть бути джерелом засолення
1.6	Розчини будівельні (ГОСТ 5802-86)	Для робіт загального призначення	Визначаються технологічним розділом проекту
1.7	Суміші бетонні (ДСТУ Б В.2.7-96-2000  ГОСТ 7473-94)	На пам'ятках де він застосову­вався при спорудженні	Визначаються технологічним розділом проекту
1.8	Вода для бетонів та розчинів (ГОСТ 23732-79)	Для робіт загального призначення	Показники - згідно з ГОСТ
2. Захист пам'ятки від надмірного зволоження (див. також р. 4 цієї таблиці)
2.1	Композиції для ін'єкційної (горизонтальної) гідроізоляції (Норми WTA: 2-2-91)	Нормалізація вологості кладки, захист від капілярного підсмок­тування і гідростатичного тиску в товщі мурування	Визначаються технологічним розділом проекту	При виборі системи перевагу слід віддавати матеріалам, які проникають у кладку само­пливом та мають більший коефіцієнт дифузії. Необхідна перевірка в реставраційних технологічних лабораторіях. Мають практику застосування в Україні системи фірм "Кремнійполімер", "Remmers", "Deiterman"
2.2	Композиції для верти­кальної (поверхневої) гідроізоляції (Норми WTA: 2-2-91)	Захист від капілярного під­смоктування і гідростатичного тиску підземних мурувань та конструкцій даху	Визначаються технологічним розділом проекту	Слід застосовувати згідно з інструкцією виробника. Необхідна перевірка в реставраційно-технологічних лабораторіях

 

 

Продовження таблиці Д.1

 

№ пор.	Матеріал (ГОСТ, ДСТУ, ТУ тощо)	Область застосування	Основні характеристики і вимоги щодо якості	Примітки
2.3	Жирні глини	Для засипної гідроізоляції (гли­няних замків) - захист підземних мурувань пам'ятки від дії води	Пластичність 12... 30 % Набухання 0,1... 3,5%	Обов'язкове пошарове трамбування при укладанні
2.4	Вапняні та цементно-вапняні сануючі штукатурки (Норми WTA: 2-2-91)	Для пониження вологості та вмісту солей у кладці історичних будівель	Висока пористість (³ 40 %) та паропровідність при низькій капілярній провідності (глибина проникнення води h £ 5 мм). Висока солестійкість	Слід застосовувати згідно з інструкцією виробника. Необхідна перевірка в реставраційних технологічних лабораторіях. Мають практику застосування в Україні сануючі системи фірм "Bayosan", "Tubag"
2.5	Цементні та вапняно-цементні сануючі штукатурки (Норми WTA: 2-2-91)	Для пониження вологості та вмісту солей у кладці будівель, де застосовувався цемент	Висока пористість (³ 40 %) та паропровідність при низькій капілярній провідності (глибина проникнення води h £ 5 мм). Висока солестійкість	Слід застосовувати згідно з інструкціями виробника. Необхідна перевірка в реставраційних технологічних лабораторіях. Мають практику застосування в Україні сануючі системи фірм "Remmers" "Deiterman"
3. Розчищення поверхні пам’ятки
3.1	Змивка СМВ-1 (ТУ У В.382.13684477.001-96)	Для видалення лакофарбових покриттів (олійних, пентафтале-вих, гліфталевих, нітроемалей) з поверхні металу, деревини, штукатурок, гіпсу, каменю	Містить органічний розчинник, має тиксотропні властивості, умовна в'язкість = 50-70 с рН = 1,5-2,5	Застосовувати згідно з інструкціями виробника. Використовується для робіт в інтер'єрах та на фасаді
3.2	Змивка ФА	Видалення щільних атмосферних забруднень, кіптяви з поверхні каменю, цегли, кераміки	Прозора рідина з легким запахом аміаку	Не рекомендується для розчищення мармуру та вапняку, оскільки змивка містить компоненти, які недостатньо інертні до цих видів каменю
3.3	Змивки на основі органічних розчинників: ФЛ-(ТУ 6-10-1088-96); СД(СП) - (ТУ 6-10-1088-96); АФТ-1 -(ТУ 6-10-102-86); СП-6; СП-7; СПС-1	Для видалення лакофарбових покриттів олійних,епоксидних, полівінілбутиральних, фенольно-олійних, вінілових	Містить органічні розчинники, має специфічний запах, прозора рідина	Застосовувати згідно з інструкціями виробника. Використовується для робіт в інтер'єрах та на фасаді
3.4	Водні розчини: лимонної кислоти; щавелевої кислоти; сульфамінової кислоти; трилону Б	Іржаві плями на природному камені. Зняття висолів та сольових забруднень.	Прозорі водні розчини Характеристики - згідно з нормативною документацією	Необхідно працювати дуже обережно при очищенні вапняку та мармуру
4.Захист та укріплення поверхні пам'ятки
4.1	Ґрунтовки на основі акрилових смол (ТУ У 6-00204625.042-98)	Для закріплення сипкої та крейдованої поверхні	Напівпрозора емульсія. Показники - згідно з ТУ	Застосовується перед подальшою обробкою -пофарбуванням, штукатуркою, гідрофобізацією. Ґрунтовки придатні тільки під вапняні та акрилові фарби

 

 

Продовження таблиці Д.1

 

№ пор.	Матеріал (ГОСТ, ДСТУ, ТУ тощо)	Область застосування	Основні характеристики і вимоги щодо якості	Примітки
4.2	Пунічний віск на основі бджолиного воску (ГОСТ 25374-82)	Для захисту поверхні мармуру та деревини, для проведення художніх та декоративних робіт	Температура плавлення більше  74 °С. Білого кольору	Спеціально очищений та відбілений натуральний віск. Для захисту поверхні застосовується 3-5 % розчин в пінені, скипидарі, уайт-спіриті
4.3	Воскові мастики	Для натирання з метою захисту природного каменю, дерев'яних та металевих поверхонь від агресивних забруднювачів повітря та біологічних чинників	Емульсія в органічному розчиннику від білого до світло-коричневого кольору	Стійка у вологому середовищі
4.4	Восково-каніфольна мастика	Для захисту деревини (меблі, кесонні стелі тощо) укріплення настінного розпису	Аморфна пластична маса від світло-жовтого до коричневого кольору
4.5	Гідроізолююча композиція ГІС (ТУ У 13684477-003-97)	Для надання водовідштовхуючих властивостей поверхням з при­родного та штучного каменю, деревини, а також поверхням, пофарбованим вапняними фарбами	Розчин без кольору. РН>9. Крайовий кут змочування > 40°	Композиція на водній основі, надає будівельним матеріалам властивості відштовхувати воду з поверхні. Найкраще підходить для пористих поверхонь
4.6	Герметики: силіконові, уретанові, тіоколові, акрилові	Для ущільнення швів	Аморфна пластична маса. Характеристики - згідно з нормативною документацією	Композиція одноразового використання
4.7	Кремнійорганічний розчин ЕКО	Для гідрофобізації та часткового (консерваційного) закріплення поверхонь з природного та штучного каменю, деревини, кольорового металу	Однорідний прозорий розчин. Водневий показник водної витяжки 3,5... 6,0. Крайовий кут змочування > 90°	При високих концентраціях більш чітко проявляє малюнок каменю. Композиція на органічних розчинниках. За необхідності видаляється органічними розчинниками
	Рідина ГКЖ-11,ГКЖ-94 Рідина гідрофобізуюча 136-41 (ГОСТ 10834-76)	Для гідрофобізації поверхонь	Густина 1,17...1,23. Водовідштовхуюча рідина від світло-жовтого до світло-коричневого кольору.
5. Пофарбування фасадів та інтер'єрів
5.1	Вапняна фарба для фасадних робіт	Пофарбування історичних фасадів та інтер'єрів	Паропроникна фарба. Тістоподібна маса (вміст води 60...40%)	На фасадах дане пофарбування рекомендується покривати розчином ПС для гідрофобізації і збільшення строку служби. Придатна для слабких основ та нових штукатурок з вологістю £, 8 %

 

 

Продовження таблиці Д.1

 

№ пор.	Матеріал (ГОСТ, ДСТУ, ТУ тощо)	Область застосування	Основні характеристики і вимоги щодо якості	Примітки
5.2	Фарби водно-дисперсні (ГОСТ 28 196-89):  акрилові  силікатні  силіконові	Пофарбування фасадів та інтер'єрів	Коефіцієнт паропроникності Sdно < 0,1. Характеристики - згідно з нормативною документацією	Рекомендується застосовувати на тих пам'ятках, де вже були використані синтетичні фарби. Перевагу слід віддавати паропроникним фарбам
6. Штукатурні та ліпні роботи, консервація каменю
6.1	Формопласт ФР-96 (ТУ У В.2713684477.002-96)	Для копіювання та тиражування окремих елементів та виробів архітектурно-ліпного декору	Пружна пластична маса від молочно-білого до темно-коричневого кольору без сторонніх включень. Температура плавлення 115... 130 °С	Синтетичний гумоподібний матеріал багатора­зового використання
6.2	Композиції на основі кремнійорганічних сполук (силіконів)	Для копіювання та тиражування окремих елементів та виробів архітектурно-ліпного декору	Визначаються технологічним розділом проекту	Одноразового використання. Знайшли застосування матеріали фірми REMERS
6.3	Емульсія ПВА (ГОСТ 18992-80)	Для пластичності і міцності штукатурних розчинів та формовочних мас	В'язка рідина білого кольору. Динамічна в'язкість 2,0... 6,0	Додається в якості пластифікатора (за необхідності) в кількості до 10-15 % від маси в'яжучого
6.4	Мінеральні сухі суміші	Реставрація мурування, штукатурки, природного каменю	Необхідні характеристики визначаються технологічним розділом проекту	Слід застосовувати згідно з інструкціями виробника. Небажано використання цементних сумішей та тих, які мають низький коефіцієнт паро­проникності. Необхідна перевірка в реставраційних техно­логічних лабораторіях
6.5	Пунічний віск і сполуки на його основі (див. також п. 4.2)	Для захисту ліпнини, скульптури, деревини, каменю	Температура плавлення більше 74 °С. Білого кольору
6.6	Оліфи натуральні (ГОСТ 7931-76)	Штукатурні та ліпні роботи	Прозора в'язка рідина	Захисний шар на поверхні ліпнини, що експлуатується зовні
6.7	Композиції REMERS, KEIM	Реставрація мурування, штукатурки, природного каменю	Характеристики - згідно з нормативною документацією виробника	Використовується згідно з рекомендаціями виробника
6.8	Антисептик "Септодор" (ТУУ31305135.01-2001)	Видалення та профілактика біоуражень на штукатурці, кладці та інших матеріалах	Концентрат, рН 7,5, що розво­диться до робочих концентрацій. Застосовується при t 20 °С...45 °С	Використовується згідно з технологічною інструкцією та рекомендаціями виробника

 

 

Продовження таблиці Д.1

 

№ пор.	Матеріал (ГОСТ, ДСТУ, ТУ тощо)	Область застосування	Основні характеристики і вимоги щодо якості	Примітки
	7. Консервація деревини
7.1	Розчин вогнебіозахисний ББ-11; БС-13 (ГОСТ 28815-96)	Вогнебіозахист деревини	Прозорий водний розчин  Р =1,017-1,076 г/см3  рН= 8,0-10,0	Залежно від умов використання та призна­чення просоченої деревини використовують розчини з концентрацією від 5 до 20 мас.%. Забезпечує II групу вогнезахисної ефективності за ГОСТ 16363-98
7.2	Препарати антисептичні ("Консепт" серії - Ф)	Для дезинфекції поверхонь (деревини, каменю, штукатурки тощо) та профілактики біопошкоджень	Характеристики згідно з паспортними даними	За необхідності може бути приготовлено водний або водно-спиртовий розчин препарату
7.3	Препарат інсектицидний ("Консепт" серії - І)	Для знищення дереворуйнівних комах та з профілактичною метою	Характеристики згідно з паспортними даними	Робочий розчин повинен готуватися із застосу­ванням розчинника (скипидару, уайт-спіриту, бутилацетату)
7.4	Вогнезахисна фарба  "АК-В-501" (ТУ У 24.3-00203645-89-2001)	Призначається для поверхневого захисту деревини	Показники згідно з ТУ
7.6	Емалі :ОК-125 ОЦМ (ТУ У 6-00204625.048-99) ОК-125 ДЕП	Для захисту металу з оцинковкою та міді	Показники - згідно з ТУ	Надається в комплекті: ґрунтовка ОК-125 ДЕП з фарбою ОК-1250ЦМ
7.7	Засіб дезинфікуючий "Гембар" (ТУ У 24.2--21643506-002-2001) Препарат "Акватон-10" (ТУ У25274537.002-98)	Для дезінфекції поверхонь (деревини, каменю, штукатурки тощо) та профілактики біопошкоджень	Показники - згідно з ТУ	Слід застосовувати тільки згідно з технологією на реставрацію. Можуть утворювати плівку на захищеній поверхні
7.8	Поліуретанові смоли (на органічних сполуках)	Просочення зруйнованої дереви­ни, склеювання і приклеювання до будівельних матеріалів	Р = 0,80-0,95 Характеристики - згідно з нормативною документацією	Якість згідно з ТУ
7.9	Акрилові смоли (на водній основі)	Добавка до шпаклівок при закладанні тріщин	Характеристики - згідно з нормативною документацією
7.10	Суміш просочувальна для поверхневої вогнебіозахисної обробки деревини ДСА-1  (ТУ У 13672801.002-199)	Дерев'яні конструкції, які знаходяться в умовах експлуатації I-VII класів  (ГОСТ 20022.2)	Показники - згідно з ТУ	Суміш просочувальна ДСА має сертифікат відповідності на випуск серійної продукції, переводить деревину в важкогорючий матеріал (група ефективності 1В за ГОСТ 30219-95). ДСА-1 відноситься до IV класу небезпеки за ГОСТ 12.1.005-88 (нетоксичний матеріал, гігіє­нічний висновок № 5.05.07-391/4257 Головного санепідемуправління МОЗ України). При контакті з металом може утворювати іржу

 

Продовження таблиці Д.1

 

№ пор.	Матеріал (ГОСТ, ДСТУ, ТУ тощо)	Область застосування	Основні характеристики і вимоги щодо якості	Примітки
8. Реставрація металу
8.1	Емаль ПФ-1246 (ТУ 6-27-13-90)	Для металевих і дерев'яних поверхонь	Показники - згідно з ТУ	Весь спектр кольорів
8.2	Емаль ПФ-1 15 (ГОСТ 6965-75)	Алкідна емаль для внутрішніх і зовнішніх робіт по деревині та металу	Показники - згідно з ГОСТ	Весь спектр кольорів
8.3	Грунт-перетворювач іржі ВА-01 ПСІ (ТУ 81-06-121-71)	Для перетворення іржі в водонерозчинні солі та утворення на поверхні металу захисної плівки	рН=5,5...6,0 Умовна в'язкість - 26 сек,	Потребує захисту лакофарбовими покриттями. Двокомпонентна система, в змішаному стані термін зберігання обмежений. Служить грунтом під лакофарбові матеріали
8.4	Перетворювач іржі (танідний)	Для перетворення іржі та утворення на поверхні металу захисної плівки	Водно-спиртовий розчин темно-коричневого кольору	Поліпшує зчеплення лакофарбових матеріалів з металом
	9. Клеї
9.1	Клей тваринного походження. Риб'ячий клей ГОСТ 2776-67	Для скріплення шарів штука­турки, які відшаровуються	Висока клеюча здатність Показники - згідно з ГОСТ	Може давати тріщини в грунтах. Втрачає свої властивості при Т > 60 °С. Підвищена вологостійкість
9.2	Клей осетровий (карлуг)	Для укріплення фарбових шарів, укріплення левкасу	Необхідні характеристики визначаються технологічним розділом проекту	Має високу клеючу здатність та водостійкість
9.3	Міздряний клей  (ГОСТ 3252-80)  та його модифікації	Для укріплення фарбових шарів, реставрація деревини, укріплення левкасу	Вміст води в твердих клеях не більше 17 %	Модифіковані сорти е досить еластичними і стійкими до біоуражень. Має високу клеючу здатність
9.4	Клей кістковий (ГОСТ 2067-93)	Реставрація деревини, укріп­лення ліпнини та штукатурки	Клей холодного твердіння	При експлуатації в умовах підвищеної вологості трохи розчиняється
9.5	Казеїнові клеї	Реставрація деревини, укріп­лення ліпними та штукатурки	Сірувато-жовтуватий порошок Необхідні характеристики визначаються технологічним розділом проекту	В чистому вигляді не розчиняється ні в холодній, ні в гарячій воді
9.6	Желатин технічний (ГОСТ 4821-77)	Укріплення левкасу, реставрація деревини, укріплення ліпнини та штукатурки	Показники - згідно з ГОСТ	У сухому вигляді легко може бути подрібнений у порошок, у вологому - в'язкий і еластичний.
	Рослинні клеї	Широкий спектр реставраційних робіт	Необхідні характеристики визначаються технологічним розділом проекту

 

 

Закінчення таблиці Д.1

 

№ пор.	Матеріал (ГОСТ, ДСТУ, ТУ тощо)	Область застосування	Основні характеристики і вимоги щодо якості	Примітки
	Синтетичні клеї	Широкий спектр реставраційних робіт	Необхідні характеристики визначаються технологічним розділом проекту
	Ціанакрилатні (ціакрини) клеї (марки ТК,KM,БК)	Для укріплення порохуватих поверхонь і руйнованих будівель­них матеріалів (цегла, розчин)	Безбарвна рідина, допускається жовтуватий відтінок, МПА не менше 90 кг/см2	Непридатний для вологого матеріалу
10. Розчинники
10.1	Розчинник 646 (ГОСТ 18188-72)	Розчинник для лакофарбових матеріалів	Безбарвна або злегка жовтувата рідина
10.2	Ефіри	Розчинники широкого спектру застосування	Необхідні характеристики визначаються технологічним розділом проекту
10.3	Скипидар живичний (ГОСТ 1571-82)	Основа мастик Розчинник для олійних фарб	Густина при 20 °С 0,855-0,861
10.4	Толуол (ГОСТ 14710-78)	Розчинник для лакофарбових покриттів, полімерів	Густина 0,867, температура кипіння 110,6 °С
10.5	Ксилол (ГОСТ 9949-76)	Розчинник лаків, фарб, мастик	Густина при 20 °С 0,864-0,880. Температура кипіння 138. ..144 °С
10.6	Нафтові розчинники (бензин, уайт-спірит)	Розчинники для знежирення з низькою розчинною здатністю	Необхідні характеристики визначаються технологічним розділом проекту
10.7	Ароматичні вуглеводні, спирти, складні ефіри	Розчинники зі середньою розчинною здатністю	Необхідні характеристики визначаються технологічним розділом проекту
10.8	Ацетон технічний ГОСТ 2768-84)	Розчинники широкого спектру застосування	Показники - згідно з ГОСТ
10.9	Хлоровані вуглеводні	Розчинники з високою розчинною здатністю	Необхідні характеристики визначаються технологічним розділом проекту